Предыдущая публикация
Війна мине.
Колись вона мине.
Прилине звістка - Мир і Перемога!
І вітерець легенько обійме
Весну-красну, що впаде до порога.
Зігріє сонечко матусю у вікні.
Торкнеться дощик рученьки дитини.
Настане спокій в Сумах, Ірпені
І повернеться Мир до України.
Бузок розквітне, вишня зацвіте.
Розкішні трави виростуть в коліна.
Засяє сонце вічнозолоте
І відбудується зруйнована країна.
Настане День величний, як Дніпро.
Як його синь такий же синьоликий.
Проїдусь до Грушевського в метро,
Піду у парк, де геній наш великий -
Тарас стоїть і дивиться на нас.
Я прочитаю "Наймичку" й "Причинну".
Промовлю голосно - це мій Тарас!
Це він любив і любить Україну.
А люд кругом, знамена, прапори.
Це ж Перемога, яку світ не знає.
А наші предки дивляться згори
На цю весну, що навкруги буяє.
І понесу я квіти до могил
Синів і дочок, які сталлю стали.
Над ними буде синій небосхил
І жовті квіти, що порозквітали.
Г.Потопляк.
Следующая публикация
Нет комментариев