Ну як можна неписати пісні і музику, якщо ти це можеш, про неньку Україну, про рідний край, а особливо про найдорожчу для тебе людину- рідну маму. Ми ніколи не задумувалися над тим, що прийде час і твоєї найріднішої людини не стане, а тому все треба робити своєї поведінкою так, щоб продовжувати їй життя, менше її хвилювати, а більше створювати умови для радості, бо втрачаючи її, ми починаємо думати над тим, а що я таке зробив, щоб її вберегти? Було так, що моя мама ніколи не жалілась на здоров`я, можливо не хотіла створювати хлопоти сину, його сім`ї, а можливо й лікарям! Одного разу вона пожалілась на болі і заговорила за пігульки, які ніби-то їй могли допомогти, але не знали які, то прийшлось їхати до лікаря за порадами, яка і повідомила мені по секрету про її тяжку хворобу і зробила мені зауваження, що я не зміг її вберегти! В лікарні, щоб підтримати її морально, їй дали пігульку валідолу, а крові для переливання, що так потрібно було їй для продовження життя, в медичному закладі не знайшлось, то поки я збирав своїх працівників для дачі донорської крові - мама померла! Вранці, не знаючи нічого я поїхав в лікарню, щоб провідати її, то мене зустріла жіночка, яка була в одній палаті з мамою і сказала: "Синку, тебе дуже чекала мама, але ти запізнився, твоя мама щойно померла, а вона так тебе ждала і дуже хотіла щось розказати! Зайшовши в палату я побачив біля ліжка покійної мами на підлозі пігульку валідолу, що випала в неї з рота і зрозумів, що наші люди нікому не потрібні, а наші мами потрібні лише нам, дітям і ми маємо їх берегти. Але з того часу мене хвилює те, що я не зміг почути останнього слова моєї мами, яка в 21 рік стала вдовою на руках восьмимісячного сина, батько якого загинув, захищаючи Москву від німецько-фашистських загарбників. Можливо вона хотіла мені розповісти про мого батька, якого я не пам`ятаю, або хотіла дати якісь поради, але все це залишилося для мене таємницею і не дає мені спокою і зараз. Ми, хлопці та, на жаль, і дівчата не завжди розуміли своїх мам і багато чого робили їм на перекір, не розуміючи того, що цим ми їм скорочували життя! Добре б було, щоб це пам`ятали дочки - майбутні, або вже молоді мами, що їх неправомірні дії по відношенню до своєї мами будуть повторювати їх діти! Це треба пам`ятати. Тому, щоб зняти з себе вину, ми з творчими друзями домовилися написати ряд пісень про наших мам і вибачитись за те, що ми не приділяли їм належної уваги при їх житті і навіть за тих, які не мають відношення до творчості! Тому так і хочеться сказати всім: «Бережіть
своїх мам, бо вони не вічні»! Я написав музику на слова Тамари Голобородько «Світи нам, матінко» і «Пісню рідного краю», які виконує з успіхом заслужена артистка України Тетяна Садохіна. На слова Володимира Гудзенка «Мамо, рідна моя» з успіхом виконує заслужений працівник культури України Володимир Раковський, а пісню «Мамо, мамо..» на слова Олександра Недовіса виконав у свій життєвий час
заслужений артист України Володимир Путько, як і пісню «Світи нам матінко» - народна артистка України Раїса Кириченко. Останнім часом я плідно працюю з талановитою українською поетесою-пісняркою з Канади Марією Шевчук-Можилевська, яка написала багато віршів для пісень про Україну, про українську мову, а серед них прекрасний вірш «Матусенька», правда, є мелодія-фонограма і гарні слова, а співати можуть всі,
хто має голос і слух. Всіх моїх пісень про наших мам важко перелічити, бо
багато їх можна знайти у збірочках, які в різні роки вийшли у світ., які швидко розійшлися серед бажаючих моєї творчості, за що я їм дякую і дуже хочеться, щоб ці пісні якомога більше звучали для популяризації ролі наших мам, української мови і України, як держави! Бо нічого в житті найціннішого немає, як ненька мама і ненька Україна, ради цього треба жити!
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Комментарии 2