Останнє світло дня за небокрай стікає,
Звисають до землі гірляндами зірки,
А мама,як завжди думки свої впрягає,
І топче молитвами у небеса стежки.
Немає в світі цьому добрішої матусі,
Цей світ мені і милий-бо є у ньому ти.
Як пташеня до пташки до тебе пригорнуся,
Ти тільки в світ незнанний від мене не лети.
Ти тільки якнайдовше світи мені,як сонце,
Найкраща в світі пісня-то серця твого стук.
І дивляться услід мені твої віконця,
Як спурхую в дорогу щоразу з твоїх рук.
У кожного є та,що Божий світ відкрила,
Є та яка,як квітку життя подарувала.
Я вдячна,що мені свята небесна сила,
Найкращу із усіх матусь тебе обрала.
Нехай твоя душа не знає смаку болю,
Хай серце щастям повниться щохвилі і щ
На зоряні плечі неба
Спадає срібляста тиша.
А я тебе,моя доню,
В колисці душі колишу.
Вдягає віночок юність
Тобі на русяві коси,
Бо вже небокрай цілує
Дитинство дзвінкоголосе.
Які ж швидкоплинні роки,
Світанки міняють ночі,
І дивляться вже на мене
Дорослої доні очі.
Хвилююсь, як кожна мати,
У серці щемить тривога.
Я прошу для тебе щастя,
Я вимолю його в Бога.
Моя найрідніша в світі,
Ти тільки стаєш на ноги.
Хай доля тобі встеляє
Квітками в життя дороги.
Хай мрії усі здійсняться
Здоров`я тобі і миру,
Й весну на дива багату,
На радість й добробут щиру.
Усе,що лиш є у світі
Прекрасне тобі бажаю,
І дні твої всі і ночі
Майбутні благословляю.
І як тільки день стуляє віки,
Я шукаю стежку в твої сни.
У яких лишилася б навіки,
Під розкриллям нашої весни.
Натягнулось пеленою небо,
Списане крильми легкими птиць.
Спотикаючись іду до тебе,
Об кришталь розсипаних зірниць.
А думки наввипередки вітру
Мчать спочити біля тебе знов.
Дощ змиває осені палітру,
Та не змиє з серця він любов.
Не забуду ті солодкі миті,
Не зітру той погляд із душі.
Спогадами дні мої розшиті
Й почуття обрамлені в вірші.
Скільки років я тебе чекаю,
Стільки ж із надій плету вінки.
І щоночі впевнено долаю
В сни твої натоптані стежки.
Мокне неба в річці сіра скатертина,
Берегом пожовклим стеляться думки.
Відцвіла остання,ясна літня днина,
Кинувши під ноги радості вінки.
Просочилась осінь тихо в кожну душу,
Золоті монети на гілках дзвенять.
Я тобі сказати вже напевно мушу
Ті слова,що в серці так давно болять.
Залишайся в літі,я ж піду у осінь,
Ця вузька стежина не для двох нажаль.
Хмари попелисті застеляють просінь,
Опустивши мокру,дощову вуаль.
А мені самотність стала вже близькою,
Вплелась в пагін долі,як стрічки в косу.
Може й позітхає серце за тобою,
Та його нікому вже не принесу.
Ти мене любити так і не навчився,
Монотонні звуки безголосих слів.
На які ніколи майже не скупився,
Бо це те єдине,що лишень умів.
Не п