и–ы
і–и
ї-йи
є-йе,
е-э и е и др.
Поле(и)шуки з Заходу (Запада) Біларусі.
Читается: «Полэ(ы)шукы з Заходу (Запада) Биларуси)».
Микола Миколайювич Федюкович (бел. Мікалай Мікалаевіч Федзюковіч, русск. Николай Николаевич Федюкович) – беларуський письменнік, поет.
Родився 22 мая 1943 року в селі Гутово (тепер на востокуви Дрогичинського района Брестської області, близько з границию Івановського раена) в селянський сим’ї.
Батька забили на войні, мати, Ксенія Прокоф’євна, робила в колхозі.
(читать: Батька забылы на войни, маты, Ксения Прокофьевна робыла в колхози).
Учився Микола в Гутово в школи (тепер школи вже нема - детский сад), робив в колхозі, потом став працювати в Дрогічинський районний газети «Чырвоная зорка», фотокореспондентом Лунинецькиї газети «Ленінскі шлях».
Служив в армії.
Учився в Літературному інституту імені А.М. Горкого в Москві.
Жив в Мінску, працював в издательствови «Народная асвета», в газети «Чырвоная змена». Був літературним консультантом газети «Белорусская нива».
Писав вершики, друкувався. Був членом пісателів ССР.
Автор поетичних зборнікув: «Зямля-магніт» (1968), «Мілавіца» (1971), «Птушыны грай» (1976), «Макаў цвет» (1979), «Красадзён» (посля смерті). В Москві видав (выдав) книгу на російский мові «Птичье дерево».
Був поетом високого професіоналізма. Чистотою чуств, чулим сприняттем світу, добрими думками світицця (“свитыцця” – русск. светится) його поезія.
Тема войни не могла не хвалювати його.
Він пише про горе, яке принесла война, голодне і холодне детство. Хоче, шоб такое николи не повторилося…
Таксамо писав (пысав) нариси і статт’ї про село, людей.
Перекладав.
Молодим допомагав всю свойю недовгу жизнь.
Вмер рано 8 январа 1997 (53 роки). Похований на “Северних” могилках Мінска.
Тема Родіны, виликиї і малеї, чоловічих стасункув, жизні, любві, гучить в його творчості.
(Тема Родины, вылыкыйи и малейи гучыть в його творчости).
***
«Каб планета ад росных красак
Ззяла раніцай і ýначы,
Найвялікшы наш абавязак –
Шанаваць яе і берагчы!».
Жив в століци, був ізвесним поетом, често їздив по командзровках, але ж николи не забував про рідне село і посвятив йому такиї радки:
***
«Вёску Гутава ý снег захуталі
Давідна свежакі вятры.
Сустракае нас вёска Гутава
Крыкам пеýняý, сталёвым грукатам.
Вёска Гутава тры вярсты»…
Велике сэрце поета тримало любов до своїх земляків, їм він тоже прысвятив верши. Любов до самого близького чоловіка - матери проніс через всю жизнь.
(Велыкэ сэрцэ поэта трымало любов до свойих землякив, йим вин тоже прысвятыв вершы. Любов до матыры пронис через всю жызнь.)
«Незабыýнае слова – Маці –
Як гаючы глыток жыцця,
Упершыню на губах дзіцяці.
Назаýсёды – на губах байца».
Трагічнию була сама судьба поета. Рано вмерла жінка.
Погиб трагічно брат, а потом едінственний сын. Мати свою Мікола забрав з Гутово до себе в Мінск. В день свого рожденія вона померла у його на руках.
***
«Бласлаýляю твой хлеб і рукі,
Што працягнуты з поýнай місай,
Голас, поýны журбы-дакукі:
«Як жывецца, сынок? Стаміýся?...»
Вось і поýня з-за хмары бліскае
Аржаным караваем хлеба…
Неба сення такое блізкае,
Толькі маці бліжэй, чым неба!»
Поетув, кажуть народжує Бог. Микола як би пиридчував свою судьбу:
***
«Павінен кожны вычарпаць да дна,-
Што лёс паслаý …
Загадкавая тайна – у смерці,
Што прыйшла на схіле дня,
У вечнасці – часінаю світальнай.»
Помер раптов(н)о на Коляду – 8 январа 1997 (53 роки).
«Спяшайцеся»
«З вялікіх і малых дарог
Дамоý вяртайцеся, -
Рабіць дабро, адно дабро
Спяшайцеся…
З няпраýдай словам і пяром
Спрачайцеся, -
Спяшайцеся рабіць дабро,
Спяшайцеся…»
Його верши по беларуску вельме красіви. Настоящи…
Шкода трохи, шо не написав ничого на западнополесскому - мови предкув, діда, баби, батька і матери...
Був як і всі русіфицирований, белорусізірований, писав по беларуску і руску. Но так було у всіх грамотних людей на Поліссі.
Такий був час і так воно іде далій…
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Нет комментариев