Летять невблаганно роки за роками,
старіти не хоче із нас ні один,
уже наші діти дорослими стали,
майнули літа, мов із комина дим.
.
Неначе недавно були молодими,
гуляли до ранку в вишневім саду,
не встигли забути чудесні ті днини,
а вже нас онуки бабусями зовуть.
Неначе недавно в коханні клялися,
ділити хотіли і радість й журбу,
так швидко за обрій літа подалися
і вже їх ніколи назад не верну.
Лелеки, лелеки, летіть ви далеко,
може віднайдете десь наші літа,
то їх принесіть нам на крилах, лелеки,
бо ще в нас і досі душа молода.
Давно відлетіли у осінь лелеки,
на зиму уже повернули літа...
Вже молодість наша далеко, далеко,
а нас закружляла пора золота...