В моїй країні сьогодні траур... Гудуть Карпати, реве Дніпро. Над вбитим плаче безсила мати, чи рідний, чи чужий вже все одно. Їх не вернути, їх не забути. Бо в пам' яті немає забуття. Вони Герої, вони Безсмертні. Вони віддали за нас Життя!
А сотню вже зустрінуть небеса..... Летіли легко,хоч Майдан ридав.... І з кров"ю,перемішана сльоза.... А батько сина, ще не відпускав.... Й заплакав Бог, побачивши загін, спереду сотник,молодий,вродливий, І юнний хлопчик,в касці голубій, І вчитель літній,сивий-сивий... І рани їхні вже їм не болять, Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло... Як крила ангела,злітаючи назад... НЕБЕСНА СОТНЯ В ВИРІЙ ПОЛЕТІЛА.......
А там війна ... Справжнісінька війна... Там мій народ винищують бандити… О, стільки, виявляється лайна ... Тобі, народе, довелось пригріти… Ти їх, народе, всіх одів , обув ... Ти сам і зброю дав же їм у руки… Та вже вбиває, проливає кров, ... Ота голодна зграя чорних круків…/