Спасибо тебе, жизнь, за то, что я имею, За то, что берегу, о чём просить
не смею… Спасибо за мечту, за радость и за слёзы, Спасибо за любовь,
хоть временами грозы. Спасибо за полёт, хотя бываю сбита. Спасибо за
друзей, хоть и не раз забыта. Души моей огонь становится всё ярче. Я
есть. Дышу. Люблю. И в этом - уже счастье!
Не догоняйте то... что убегает...
Не возвращайте то... что не вернуть...
Не берегите то...что вам мешает...
Мешает жить... и не даёт уснуть...
Иллюзией вчерашней не живите...
Ведь в прошлое отрезан путь...
И все обиды давние простите...
Быть может в этом счастья суть?!
Не відводьте свій погляд. Зупиніться, залиште справи, подивіться йому в очі. Він же не вдавав, ніби війни немає. Він же залишив усе і пішов туди, де здригається земля й падає смертельним вогнем небо. І стояв він там – до останнього.Артур Вікторович Латченко, позивний Шумахер, народився 30 листопада 1995 року у селищі Більськ Котелевського району Полтавської області. Закінчив місцеву школу, у 2013-2014 рр. навчався у Полтавському вищому міжрегіональному професійному училищі, де здобув фах «столяр-верстатник». Після закінчення працював у рідному селі у сільськогосподарському підприємстві «Скіф».
Планував разом з товаришем почати робити меблі, але так і не встиг здійснити свої мрії. Захоплювавс