Жінко України, де тебе занесло?
В далекій чужині рахувати весни?
Впряглась добровільно, Тож, не зважай на втому,
Через скайп гостюєш у своєму домі...
Слабкість не покажеш, немов серце з леду,
Скиглити не станеш, хоч тобі не з медом,
Рідних запитаєш, кому, чого треба,
Та немає краю, усім тим потребам...
Думають удома, що ти, - жінка сильна,
Та, ціна усьому, - ти роки невільна,
Тихо зуби стиснеш, скупо усміхнешся,
Та, сама не знаеш, коли повернешся...
Поки перші дірки помало латала,
Хитрі заробітки в кабалу втягали,
Зранена тугою - життя, як папірус,
Загравав з душою заробітчанський вірус...
Вроді перші роки, ти до дому рвалась,
Та, із кожним кроком, мов в полон здавалась.
Стал
Лист до сина
«Привіт,синочку!Це останній лист,
Більше не зможу,мабуть написати
В моїх легенях вже «шалений свист»
І уже скоро буду помирати!
Я знаю,що у тебе повно справ
І ти не маєш часу подзвонити,
Свою кар'єру довго будував,
Бо я не мала змоги це зробити.
Я пару років гроші вікладала,
Можливо зможуть чим допомогти?
Шкода,що я «невдала» була мама
За все,що було,сину,ти прости!»
У дорогому ресторані син гуляв,
Коли листа від матері вручили,
Тут «вигідне» партнерство святкував,
А з ним і куплені ще нові дві машини!
Не скоро прочитав цього листа,
Аж через тиждень.З місця він зірвався!
Та не встиг побачити мами лиця,
Зайшов до хати й щиро здивувався!
В старенькій хаті все,як і колись,
Де