Предыдущая публикация
ЗА КОРДОНОМ МАМА
У свiти далекi, вiд"їзджала мати,
На обличчi смуток, вiдчай у душi,
Не могла тих ручок, з шиї вiдiйняти,
Не пускали маму, дiточки малi...
Бувайте здоровi, мої батьку й ненько,
Серце в тi хвилини рвалось на шматки,
На вас, залишаю, дiточок маленьких,
Прошу їх пильнуйте, дорогi батьки...
Нелегка дорога, в роздумах й зажурi,
Плутаються думи, сумнiви та жаль,
Все переплелося, свiтле та похмуре,
Заплелись у косу, надiя й печаль
У чужому свiтi, там, життя не з медом,
Але, хоч не хочеш, мусиш працювать,
Вiддавати грошi, за дорогу треба,
Ще, якусь копiйку дiтям вiдiслать...
Та, скiнчилось лiто, вже борги, вiддала,
Твої, дiти нинi в перший клас iдуть,
Всiх дiтей на дзвоник, ведуть тато й мама,
А твоїх, старенькi, лиш, батьки ведуть
Прикрi чомусь, люди, тобi попадались,
Втомишся за дня ти й будять у ночi,
Та,терпиш, бо хочеш, у батькiвськiй хатi,
Помiняти вiкна, та й дверi усi...
Робила ремонти, паркани мiняла,
Чим далi у лic йшла, то все, бiльше дров,
За дiтей провину свою вiдчувала,
Грошi та посилки слала знов i знов..
Знала, що потрiбно додому вертатись,
Бо, без мами дiти: -"Їхати чи нi?
-"Трошки, ще пороблю," -говорила мати,
"Вдома я йду пiшки, а тут на конi".
Линули мов, птахи, роки золотiї
Виросли вже дiти, й пару вiднайшли,
Приїхала мати, справити весiлля,
Назад, мов магнiтом, тягнуло туди
Та, вже документи почала робити,
Та, дзвiнок тривожний зранку пролунав,
То, плакали дiти, що не стало дiда,
Стояв бiля фiртки, а потiм упав...
Вже, без неї дiти, батька поховали,
Нема документiв, не пустить нiхто,
А, майже за мiсяць i мами не стало,
Вила, як вочиця:-"прокляв мене хто?"
Та, час добрий лiкар, затягнулись рани,
Дорогi надгробки зробила батькам,
Просила прощення в батька i у мами,
I свiчки палила по рiзних церквах...
Сину прикупила помешкання гарне,
Доньцi залишила будинок батькiв,
Стала вже, бабуся двiчi, незабаром,
Вже, дарунки слала для нових родiв...
Ой, не служать руки, розбирає втома,
I здоров'я також, почало здавать,
Каже вона: -"Сину, поїду додому, буду няньчить внукiв, я вам помагать.."
Та, на це синочок, матiнку "розрадив",
Каже: -" В Украiнi, дуже важко жить, -"Що будете мамо, зараз щось мiняти,
Скiльки було добре, краще, там сидiть"
Тi, слова стрiлою в серце залетiли,
От, тобi зозуле, дяки дождалась,
Губи затрусились, руки затремтiли,
Своїм стала лишня й тут не прижилась
Течуть в мами сльози, широкi, мов рiки,
Та, чомусь пiд серцем давить i болить,
Якщо, без матусi, довго живуть дiти,
То,тоньша i тоньша стає їхня нить...
Хоч, правду цю, знаєм, та все розумiєм,
Та, з вiдчаю їдем в далекi свiти,
Якщо, найдорожче, втратити посмiєм,
То, не вартi грошi, тiєї цiни...
Олена Голуб'як
Iншi вiршi читати у замiтках..
Следующая публикация
Нет комментариев