Предыдущая публикация
Сьогодні моєму батькові, Матіко Василю Андрійовичу, виповнилося б 100 років.
Прожив він 93. Незалежно від плину часу батько завжди з нашою великою родиною. Усміхнений, добрий, людяний, мудрий...Мав веселу вдачу, чудовий голос, дуже любив співати. До останніх своїх днів пам"ятав слова майже ста українських народних пісень і з великим задоволенням співав їх і для моїх друзів. Разом із ними та з рідними ми часто згадуємо батька і тоді він ніби поруч з нами.
Як найкращого у світі дідуся і прадідуся запам"ятали його онуки і правнуки. А моя Галинка отримала від нього і часточку батьківського тепла. Бо тато помер ще до її народження. Залишившись вдовою, я виховувала донечку сама.
Мій батько був великим оптимістом, хорошим сім"янином, дуже любив нас: мене, брата та сестру, Кохав свою дружину Олену - нашу маму. Їй, молодшій за нього на 13 років, сукдилося покинути білий світ на 10 років раніше. І все десятиліття батько щодня молився за маму, майже напам"ять знав Псавтир і співав Псалми.
Царство Небесне Тобі, мій дорогий татусю, світла пам"ять! Щирою вірою в Бога Ти заслужив на вічний спокій для своєї душі. А вона в Тебе була дуже світла і це світло ніколи не згасне у серцях рідних, друзів та всіх людей, які добре знали Тебе, щиро любили і поважали.
Следующая публикация
Комментарии 3