ОСЬ ПРО ЩО ВСІ МИСЛІ ПУЙЛА ТА ЙОГО КЛІКИ...
Ітак, замовкли струни сладкозвучні,
З п*зди стирчать всі грифи балалайок,
А в ж*пі жевріють жоржини та жар-птиці…
Я роздав нах*й все. Все, шо роками п*здив.
І пер, згинаючись, до себе у комору,
А потім, запираючись в сортирі,
І там, згасаючи від смутку та зневіри,
Я нігтєм вицарапував на стінці скажені цифри,
Рахував і плакав, п*рдів беззахисно,
В тупому оскаженінні зубами скреготав,
І дикий сморід, цей дух г*вна,
На вільних білих крилах,
Вповзав мені у серце, як гадюка,
І люто в душу ср*в.
Людськая заздрість, та посмішки, та плітки за спиною,
Шо х*я вже не тільки, шо встромить,
А й навіть вийнуть стало неможливо.
Бо я, статечний дід і патріарх,