Гроза у Калюсі.
Над Калюсом несподівано закружляли чорні хмари, здійнявся вихор, посивіли хвилі Дністровського водосховища.
- Ходімо швидше, наближається гроза, - кажу Дмитру.
- Збирай шайби й мерщій до готелю!
У Калюсі він завжди тренує кидок у іржаві покинуті хокейні ворота на пустому майданчику, що на горі біля дачних будиночків.
Біжимо з усіх сил, а розлючений вітер жбурляє на шляху нам в обличчя камінці та пісок, кидає під ноги величезні гілки дерев. Прямо над нами плавно пролітає зірваний дах одного з новозбудованих готелів та пікетує на чиєсь подвір’я. Думок нема… Аби добігти…
Батьківська хата – то лише готель. Лише назва одна, бутафорія на березі старовинного села, затопленого на поч
Біля хати. Містечко Калюс (затоплене на початку вісімдесятих Дністровським водосховищем). На фото - мої дідусь та бабуся, Юхим та Надія Титаренко (світла память...), двоюрідний брат Юрій Титаренко та я, на руках у бабусі. Тут, у бабусі,
були зроблені мої перші кроки...