Чернігів, як і будь-яке давнє місто, має довгу й складну історію.

Багатогранна, вона часто обертається на легенди, більшість з яких ми знаємо, але є й такі поміж них, про які ми навіть не здогадуємося. Не завжди арена дії цих легенд — Чернігів, проте місто живе з ними, зберігаючи не гірш, як Синя Борода свої таємниці: ключ завше з тобою, але чи готовий ти, містянине? — ось двері!
Усі ми чули легенду про упиря Дуніна-Борковського. Вона записана багатьма авторами, пережила масу редакцій, обросла супутніми вигадками… А що скажете, коли ми вам повідаємо, що в Чернігові, можливо, жив не лише упир, але й… Джек-Різник?
У 1907 році в далекому від нас Нижньому Новгороді розпочалася серія жахливих злочинів, які змусили згадати про лондонське страхіття 1888 року. Новгородським губернатором на той час був статський радник Михайло Шрамченко, людина досить велелюбна: саме нескінченні коханки Михайла Миколайовича змусили врешті губернаторшу написати скаргу до Сенату і чоловікові це знатно попсувало кар'єру. Але, факту того, що губернатор, вибираючись до своїх подруг, вміло пропадав з-під нагляду поліції, яка пильнувала теракт, виявилося достатньо, аби повторити долю герцога Кларенса — поповзли чутки, що до злочинів причетний ні хто інший, як сам очільник губернії…
Легенда це чи ні вже ніхто не скаже, як ніхто не ручиться за її правдивість. Але є в біографії колишнього губернатора жахлива правда, від якої вже саме наше місто не відмите досі. Це обставини смерті старого царедворця. Останні роки колишній губернатор тихо доживав у Чернігові, як свідчили лікарі — мав розумовий розлад, але був тихим старцем. І саме тут настала страшна, проклята Богом і людьми серпнева ніч 1919 року…
«Один из массовых расстрелов произвел <…> сильное впечатление <…> На расстрел брали из тюрьмы большую группу людей <…> в числе которых был бывший губернатор М. Н. Шрамченко, потерявший в последнее время рассудок <…> В тюрьму явилось до шестидесяти полупьяных солдат с комиссарами для исполнения смертной казни <…> буянили и вели себя крайне нагло, издеваясь над <…> заключенными. <…> Губернатор Шрамченко, не понимая происходящего, приказал пришедшим за ним красноармейцам подать ему умываться, иначе он отказывался следовать за ними. Солдаты потешались над умопомешанным. Шрамченко раздражался и угрожал солдатам, напоминая им, что он вологодский губернатор. <…> Больного схватили и не вели, а волоком сбросили с лестницы в руки подхвативших его красноармейцев <…> втолкнули в контору тюрьмы и здесь долго над ним потешались.
У Михаила Николаевича были длинные седые усы и такая же борода, составляющие его красоту. <…> Усы и борода были вырваны с мясом, и все лицо представляло окровавленную массу. Шрамченко, вероятно, не чувствовал боли. Он продолжал буянить и кричал даже уже связанным, что, возвратившись, он прикажет всех арестовать. <…> Это был ад, говорил начальник [тюрьмы] <…> Этот кошмар было трудно выдержать даже здоровым нервам <…> среди них [расстрелянных] были священники, офицеры и женщины. <…> В ту ночь [август, 1919] улицы оглашались безумными женскими криками «спасите». Этот крик слышали многие. На улицах было тихо, и только звук машин грузовиков отзывался на эти крики.»
Джерело: Цікавий #Чернігів