Не старайся вчити, ти людину в обізнанні хотьбі.Кожна людина спочатку є дитина, з малечку виростає на Батьківських руках.І вчить Мати й Батько дитину,як ходити ,говорити,і в подальшлму жити...проходячи роки,з дитиною Мати сидить, спершу колише,казки розкає,співає колискову промовляє,і Батько теж участь приймає,допомагає. І так життя триває...Є також різні проблеми,клопоти,радості у побуті....
Це все життя і так воно минає...Коли вже дитина підростає Батько й Мати стараються виховати її так,щоб вона зрозуміла сенс життя,і розуміла що їй потрібно від життя.
Багато у книжкаж читала,що не грає ролі Батьківська теплота,та не праві тут сюжети пишуть.Хто не відчуває любові від матері і Батька,йому тяжко у житті, він незнає, не вміє любити,не відчуває, має біль у серці, навіть рану, яку не взмозі ніхто залічити...Окрім Рідної Мами.
І з цим потрібно жити,треба вміти знайти відповідь свою, а може Мама мене не навчила любити,а може Батько ніколи не любив. А хоче щоб я полюбив.
Треба довіритись собі і запитати,чого я хочу від життя? Любові,дружби,чи гостинного стола,якого у мене ніколи не було.Родинного тепла,який би мав лунати від Батька й Мами.Давши відповідь собі на запитання,ти знайдеш своє життя і будеш впевненно йти по ньому...
Знайдеш і побудуєш ти свою сімю, деревину посадиш коло вікна,і згадаєш Батьківські слова. Вчися сину- наука в ліс не піде. А ти збудуй свою знахідку у Родинному гнізді, та й скажи так, таки Батьку,перш за все любити, треба вчитись,а решту є в книжкаж,якщо захочеш можеш всього навчитись...
Автор: Анастасія Веренс.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев