У каждого человека внутри существует предел. Предел чувств... Предел боли... Предел слез... Предел ненависти... Предел прощения... Поэтому люди иногда, могут долго терпеть... Долго молчать... Долго делать выводы... А потом в один миг взять и уйти, без слов и объяснений...
Ти не кидай в собаку камінь,
Нехай це лише бездомний пес,
Адже він і так до болю поранений,
Хоч і не знає гірких сліз.
Який господар віроломний
Його продав за мідний гріш?
Щоб і цей пес бездомний
Дізнався зрада і лож.
Ні, він від болю не заплаче,
Але день за днем, за разом раз,
Він смуток свою собачу ховає
У розрізі розумних добрих очей.
Сидить собака під парканом,
Страждаючи від серцевих мук,
Але не страждає від ганьби
Його, колись, колишній друг.