Предыдущая публикация
Кругозір чи точка зору?
Ми постійно робимо висновки про інших по собі:
- А ось я б так не сказала і так низько не зробила б.І ні за що б не взула подібні старечі туфлі. І не погодилася б жити з таким виродком, переїжджаючи з ним в Тьмутаракань.
Пам'ятаю лежала якось в лікарні і ніяк не одужувала. Температура лізла вже з вух, але все-одно, я щоранку зіскакувала, пудрила ніс і летіла сходами з п'ятого поверху. Санітарка, що штовхала перед собою візок , хапалася за серце: «Божевільна! На тобі ж живого місця немає », - але я, притримуючи рукою шви, вже годувала госпітальних собак і збирала насіння сальвії. А сусідка по палаті після незначної операції стогнала з ранку і до вечора і чекала чоловіка, щоб той погодував її з ложечки і допоміг надіти труси. Я її засуджувала. Сміялася і нічого не хотіла знати про низький больовий поріг.
Мій друг років десять не спілкувався з мамою. Не приїжджав, не дзвонив, не писав записок ... Багато хто його засуджував: «Як ти можеш! Це ж мати! Потім будеш лікті кусати »Тільки я пам'ятаю, як вона його била дерев'яною качалкою по голові за будь-яку провину. І як йому періодично накладали шви, а він, ніби попугай , вперто пояснював, що впав в каналізаційний люк. Падав він в нього раз десять. У сімнадцять років вперше зупинив її безжальну руку, і вона страшно закричала: «Ти мені більше не син». Він поїхав у чому був, а потім не раз поблажливо слухав, як дівчата, які виросли в тепличних умовах, що спали на перинах і снідали круасанами з кактусовим мармеладом, співали йому про синівський обов'язок і милосердя.
Одного разу до нас прийшли гості. Скромні інтелігентні люди з дитиною років семи. Дитина сиділа тихо, прикривши руками зчесані об асфальт коліна, і мляво копирсалася в котлеті і в картоплі-пюре. А коли заварили чай і поставили вазу з цукерками, підстрибнула, немов каучуковий м'яч, і стала набивати «Червоним маком» свої кишені. Я розчавила її поглядом, як таргана, а її мама зніяковіло нахилилася до моєї:
- Не можу відучити від цієї жлобської звички. Все запасається. Вдома у нас не буває шоколадних цукерок. Тут хоч би на гречку та олію вистачило.
Ми не можемо відчути чужий зубний біль, прожити сусідське дитинство і подолати чужий кілометраж. Зрозуміти китайця, який вважає образою, якщо носик заварника вирячився в його груди... Комусь постійно жарко, а комусь холодно. Хтось любить кататися на чортовому колесі, а інший не може поворухнутися вже на висоті три метри. Одні читають детективи, а другі - «Дао де дзін». Данці ніколи не поспівчувають жителям Сомалі, бездітна жінка - матроні з п'ятьма дітьми, ситий - голодному, а зрячий - сліпому. У нас є тільки власний досвід, власне світовідчуття і звужена точка зору. І було б шляхетніше залишати її все-таки при собі.
(з інтернету)
Следующая публикация
Комментарии 1