Предыдущая публикация
Про "щасливе дитинство".
З 12 років вони ходили на "панщину". Кожен хлопчик і кожна дівчинка мали відпрацювати у полі або біля худоби не менш ніж 50 днів на рік.
Гадаєте, це про Росію ХVІІІ століття? Зовсім ні. Це так було заведено у колгоспах Радянського Союзу. Тільки паном була держава, яка витискала з людей так, як не витискав жоден поміщик.
Грошей цим дітям не платили - лише ставили "палички" у відомості - "трудодні". Так само, як і їхнім батькам. Котрі мали відробити у колгоспі не менш ніж 120 днів. Інакше наставала кримінальна відповідальність. Засуджені за цією статтею кримінального кодексу мали гарувати в тому ж таки колгоспі, але вже за половину "трудодня".
На один "трудодень" видавали по 200-600-800 грамів зерна, в залежності від того, що залишалося колгоспу після розрахунку з державою по плану постачання продукції - живи як хочеш.
А ще був оброк. Як у ХVІІІ столітті. Крім безоплатної праці у колгоспі селянин мав ще платити державі натурою. Наприклад, станом на 1949 рік кожна селянська родина мусила віддати державі: від 40 до 60 кілограмів м'яса; від 280 до 300 літрів молока; 100 яєць; 40 кілограмів картоплі з кожної "сотки" власного городу тощо.
Гроші (і то мізерні) колгоспникам почали платити лише наприкінці 50-х років, а "трудодні" скасували лише 1966 року, ввівши щомісячну оплату праці. Зарплата колгоспника тоді складала 12,5 рублів за середньої по країні 96,7.
При цьому колгоспники ще й були кріпаками. Найсправжнісінькими, як у ХVІІІ столітті. Без дозволу колгоспного начальства навіть в лікарню колгоспник не міг виїхати. Штраф за переміщення до іншого населеного пункту становив 100 руб., а рецидив карався ув’язненням.
Кріпацтво було скасовано лише 1974 року, коли колгоспникам почали видавати паспорти. До того вони їх не мали. Через це колгоспник, наприклад, не мав права поселитися в готелі, навіть якщо відвідував місто з дозволу начальства. Для нього існували спеціальні "будинки колгоспника", більше схожі на нічліжки для бездомних, з кімнатами на 12-16 ліжок і "зручностями" надворі.
Ахкакуюстрану...
P.S.
Про справжнє, а не вигадане у надрах кремлівського Агітпропу життя в СРСР; про справжнє, а не написане "істориками-пропагандистами" минуле - у книгах, автором яких маю честь бути.
"СУТІНКОВА КРАЇНА" Павло Бондаренко
Следующая публикация
Комментарии 1
Але, я завжди НЕНАВИДІЛА шкільні роки, коли потрібно було відробляти на колхозній панщині за "щасливе дитинство ".