Наиля Абрамова
Своє дитинство бачу уві снах: Безкрає поле поруч з домом рідним, І я мала і вільна, наче птах, Дивлюсь в майбутнє, котре ще не видно. А мрії, мрії! Скільки було їх! Життя здавалось шляхом по веселці. Серед людей знайомих та своїх Співало непокірне моє серце. Вишневий цвіт, бузок, літак летить, Шматочок хліба з цукром і олія - Ото де щастя. Та дитинство - мить. Згадаю я - від спогадів німію. І де ж вони - веселки та поля? Роками їх не бачимо, дорослі. Серця без співу краються, болять. Блукаємо бе
ЗУСТРІЧ Ти зустрінеш мене на пероні, Коли я повернуся з війни. Постарівший у тридцять, та й скроні Із відтінком уже сивини. Ти зустрінеш мене на пероні, А з тобою моїх два крила, Мов троянди, маленькі дві доні – У житті моїм два джерела. Ти зустрінеш мене зі сльозами, Поцілунком торкнешся щоки. Лише місяць і зорі над нами Промайнуть, як проходять роки. Запитаєш: «Ну як твоя рана, Певно, довго ще буде боліти?» Я скажу: «Коли поруч кохана, Все на світі я зможу стерпіти». Ти зустрін
Аида Абрамова
4 Sept 2016
Нана Шантадзе
4 Jun
Наиля Абрамова
12 Jun
  • Like0
Наиля Абрамова
12 Jun
  • Like0
Наиля Абрамова
12 Jun
  • Like0
Show more