Навіщо ти так довго йшов сюди?

Роками йшов…трудив даремно ноги…
Ні радості немає, ні біди…
Є лиш тобою пройдені дороги…
Є лише пил тих пройдених доріг
Десь у душі, немов на черевиках…
Радієш, що дійти нарешті зміг.
От лиш для чого? Вже без тебе звикла…
Я бачу запитання у очах…
Мене тобі повік не зрозуміти…
Я все життя в душі носила страх,
Я розучилась вірити й радіти…
Вже не радію, що таки дійшов,
Хоч все життя чекала я на тебе…
Черствий окраєць та твоя любов…
Приніс мені… пробач, уже не треба…
Лідія Яр