Предыдущая публикация
Пожовкла фотографія стара.
Тут мама й тато молоді, і я маленька. На очі накотилася сльоза. Коли це було? Боже мій миленький! Шматочок із дитинства дорогий Коли дерева ще були великі, Коли кудись летіли журавлі, а ми вслухалися в тривожні їхні крики. Чомусь за палку взявся наш сусід, А я біжу, щаслива, безтурботна. Він повертається мені услід : -Радій життю, воно безповоротне... Вечірня вулиця і зграйка дітлахів, І голос мами- кличуть вже до хати. Та звідки нам було тоді вже знати, Що ті хвилини щасливіші від усіх?.. Пожовкла фотографія стара Вертає у дитинство знову й знову. Роки, неначе білі журавлі Летять, та не вертаються потому.
Следующая публикация
Комментарии 5