Блаженніший Митрополит Володимир — «Про що говорить нам осінь?

»
"У кожного з нас є весна, коли у дні золотого дитинства і ранньої юності так легко дихалося, так легко вірилося; коли весело й радісно було на серці, і скорботи, як кігті хижого птаха, не розривали нашого серця на шматки. Тоді не хотілося й думати про хвороби чи майбутню старість.
Буває і своє літо — пора життєвого розквіту, коли людина в'є своє сімейне гніздо, коли вона вся, без залишку, віддається обраній нею улюбленій роботі, однак у цей час серцю вже стають добре відомими і страждання з їх жалем...
Літо життя минає. Воно летить так само швидко, як кожної осені здається людині, що швидко минуло ще одне літо в природі. І ось бачить уже людина, що вона дійшла до осені свого життя...
Про що говорить нам осінь? Осінь у природі - це час достигання плодів, час збору врожаю, час заготівлі запасів на зиму до майбутньої весни. Щаслива та людина, яка збере з дерев свого саду та зі свого городу багато повноцінних, добрих плодів, що ввібрали в себе соки матері-землі. Недаремними були її труди у догляді за садом, в обробці землі. Не лякає її зима, що неминуче наближається.
Життя кожного з нас, православних християн, до його осені має бути подібне дереву, рясно вкритому плодами, які зав'язуються навесні, наливаються і визрівають влітку, а восени готові до збору врожаю. Кожен із нас повинен у своїй душі виростити плід молитовного горіння, щоб молитва стала для нього солодкою і радісною потребою душі, такою, як повітря для легень, як їжа для тіла. Кожен має стати багатим плодами любові своєї до Бога і ближнього, прикрасити і збагатити себе справами милосердя, співчуття, неосудження, прощення кривд і безгнівності. У кожному з нас має визріти те смирення духу, за якого християнин не знає заздрості й зверхньості, гордості та злоби. Те смирення, в якому ми уподібнюємось до Того, Хто заповідував: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем...» (Мф.11,29)"