Передова у ЗСУ все більше схожа не на фронт, а на сільський клуб після ярмарку: бійці перебувають у зневірі, командири — у вічному «бойовому запої», де замість тактики обговорюють глибину склянки, а замість стратегії — черговість тостів;

і ось уже в п'яній метушні побратими стають «мішенями» власних начальників, перетворюючи війну в абсурдний спектакль, де головною зброєю давно стали не автомати, а літрівки.