Я так люблю останні дні спекотні.

Їх мерехтіння в дотику руки,
Їх павутинки тонкі і лоскотні,
І ці левади сонні вздовж ріки.
Люблю сади, в них яблука і груші
Поволі падають і чується бух, бух.
У тих садах живуть вишневі душі,
У тих садах живе сливовий дух.
Люблю стерню. Вона, як суха щітка.
Зерно в коморі лиш нора в стерні.
Люблю коли приходить до нас тітка
Й несе у торбі пундика мені.
А ще, а ще люблю останні грози.
Вони, як сповідальня для душі.
Люблю, коли грайливі тітки кози
Гризуть осінні яблука в коші.
І серпень цей в моїй опочивальні
Ховає у шухлядку камінці
Такі магічні, і такі сакральні,
Які я назбирала на ріці.
І ця неділя, що ще спить в куточку,
Для мене найсвятіша серед свят.
І цей дубок, що міряє сорочку,
Мені він кожен день, як рідний брат.
Люблю зажуру в погляді теляти,
Грайливі бісики у котика очах.
Люблю, коли заходить в хату мати,
Коли туркоче пугач по ночах.
Люблю просте. Ускладнює людина -
Тут фальш, ту лицемірство, тут обман.
Любов для мене - рідна Україна,
Коли мороз і сонце на Йордан.
На Паску крашанка, на Спаса мед і грушка.
На Трійцю липа на моїй стіні.
Любов моя - це пташка-щебетушка,
Яка щебече вранці лиш мені.
✍️Галина Потопляк.