Предыдущая публикация
Колосисті поля в колисанках вітрів...
Де не йду я тепер, —
бродить пам’ять моя босоніж
по росі, по траві, по стерні незабутніх полів.
Тут зростала моя неспокійна дитяча мрія.
І диханням простору навік пройнялась.
І на білім крилі паперового змія
в синє небо уперше вона піднялась.
Над полями вночі мерехтіли Стожари.
Недосяжні волошки у небі цвіли...
Пролітали роки,
наче звихрені хмари, —
випадали дощем і громами гули.
І мужніла душа.
Вище зір підіймалася мрія.
І проходило серце крізь бурю й вогонь.
...Тільки біле крило паперового змія
ще і досі летить над полями дитинства мого.
Ліна КОСТЕНКО
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 1