І поросла стежина буряном...
Та посивіла, постаріла моя мати,
Й життя прожите, вже здається сном...
А ще недавно я була малою...
Матуся кіски лагідно плела,
І по голівці гладила з любов'ю.
А нині в мене сива голова...
Доля віднесла, від села, від хати...
Життя заплелось в хитрі вензеля.
Але завжди чекає мене мати,
Що б не робила, де б я небула.
Не забувайте про родинні Гнізда,
Та приїжджайте до своїх батьків.
Для них, назавжди ми лишились дітьми,
Скільки б небуло дітям цим років.
Телефонуйте мамам, поки можна,
Батьки чекають вашого дзвінка.
Бо потім може бути дуже пізно,
І не повернеш втрачені літа...
Розквітла вишня, біля батьківської хати...
І Поросла стежина буряном.
Там моє серце, рідна моя мати,
Дитинство й юність, що здається сном...
✍️Лариса Почуєва.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев