Після того, як я стала мамою, я зрозуміла, що в очах суспільства нам нібито не дозволено:

• Скаржитися.
«Ти ж сама вирішила народжувати!»
• Плакати.
«Чого ти засмучується? Думала, буде легко?»
• Втомлюватися.
«Від чого ти втомлена? Ти ж удома цілий день!»
• Довше поспати.
«Та ти просто лінива!»
• Брати паузу, відпочивати.
«Відпочинеш, коли діти виростуть.»
• Завагітніти ще раз.
«Ти серйозно? Хіба цього мало?»
• Залишити роботу.
«А як ти збираєшся забезпечувати дитину?»
• Працювати.
«А хто тоді дивитиметься за малюком?»
• Віддати дитину в садок.
«Не можна довіряти чужим людям виховання твого сина чи доньки!»
• Бути мамою в декреті.
«Чоловік усе тягне на собі, а ти нічого не робиш!»
• Бути самотньою.
«Кому потрібна жінка з дитиною?»
• Виходити з дому.
«Чому ти кудись ідеш, залишаючи дитину?»
І правда в тому…
Що б ми не робили — завжди знайдеться хтось, хто нас осудить.
Давайте навчимося давати мамам трохи більше підтримки й розуміння.
Я — мама. Я люблю своїх дітей понад усе. Але я відчувала кожен із цих докорів бодай раз у житті.
З інтернету