Мамо, ви мені сьогодні снились.

Снився батько, баба, снився кіт.
Ви повз мене пристально дивились
Десь у сторону зачинених воріт.
Батько спав, проснувсь. Поцілувались.
Баба щось шукала, не знайшла.
Горлиці на вишеньці сміялись -
Це сміялась батькова душа.
У садочку було тепле літо.
В хаті якийсь безлад, метушня.
У коморі - м'яло, ступа, сито,
Поруч деки, відра і сушня.
Все, як і при вас. Усе стареньке.
Не потрібне. Хто в ступі товче?
Все якесь зачовгане, маленьке.
Біля печі стала. Гаряче.
Біля вікон... Вікна треба мити.
Ви приснились в білім фартушку.
Треба сажу в комині трусити.
Кіт сидів у сірім кожушку.
Я з дороги, ви якісь недужі.
Не принесла вам ні хліба, ні води...
На дворі після дощу калюжі
І в сльозах усі навкруг сади.
Я проснулась. Млість, гіпотонія,
Сонце, літо, тихо, вас нема.
Я відчула, як душа німіє,
Як все тіло холодом пройма.
Ви мені не сніться більш ніколи...
Хай не сняться й ваші фартушки...
За вікном літали батька бджоли
Й падали у пелену грушки.
Галина Потопляк. 25.06.25 #Ностальгія