Марк Порцій Катон, знаний римський сенатор, заговорив грецькою лише у свої 80.

Сократ узявся за музичні інструменти в сімдесят — і досяг майстерності, якої й молодим не завжди під силу. Мікеланджело — геній епохи Відродження — створив свої найславетніші полотна, коли йому вже минуло вісімдесят.
Йоганн Вольфганг Гете завершив свою велику драму — «Фауста» — у 80-річному віці. Історик Леопольд Ранке написав грандіозну «Всесвітню історію», коли йому було 91. А сер Ісаак Ньютон і в 85 не полишав наукових пошуків.
Поет Беранже не полишав пера до 77. Філософи Діоген і Демокріт, художники Тіціан і Мікеланджело були активними і після 80. Бернард Шоу творив аж до 94!
А не так давно науковці зі США та Європи зробили відкриття: наш мозок розвивається не до 25 чи 30, як вважали раніше, а до 50 років! А якщо ми постійно навчаємося, читаємо, думаємо, творимо — старіння мозку практично не відбувається.
То про що це все?
Про те, що старість — не хвороба, а ярлик, який ми часто вішаємо на себе самі. Це ілюзія. Це внутрішній бар’єр, що заважає нам рости. Але його можна подолати — варто лише захотіти.
Наша душа не має зморшок. Наше прагнення жити, любити, відкривати нове — не знає віку.
Поки ми дихаємо — ми можемо зростати. Можемо підніматися. Хоча б на крок. Хоча б на пів кроку. Та завжди — вище.
Не чекайте ідеального моменту. Найкращий час — уже настав. І його ім’я — ЗАРАЗ.
Джерело: Життя як воно є