МАЙЯ

Життя це доля чи покарання,
А може просто дорога в нікуда
Вона вже не вірить у кохання
І у щасливе майбуття,
Вона сміється в очі тобі
Хоча в її душі сльози
Непощастило її в житті
Під ноги сипав хтось постійно колючі рози,
Хтось із весілля вкрав квіти
Із чоловіком через місяць вони розвелись
Не народилися на світ в неї діти
Бо й з другим і третім чоловіком вони розійшлись.
Вона немов приречена на самотність
Бо ні брат,ні мати ,а ні батько не розуміють її,
А вона тільки взаєморозуміння хоче
Від рідної душі,
В її очах печаль
І усмішка на обличчі
Її людей багато не розуміють,а жаль
Бо вони вважають що за неї вищі.
Майя яка жінка розумна ти
Ціле життя я б слухала мудрість твою
Вчилася б твоєї доброти,
За все тобі я дякую.
І знову до ранку буде курити сигарети у вікні
І пити каву,
Як жаль стало її мені,
Коли про своє життя мені вона розповідала