Вона не писала романів,

А він був щодня у дорозі...
Та часом дається кохання,
Яке зупинити не в змозі -
Ані війна, ні розлука,
Навіть розірвана міна...
Там, де тримає за руку
Справді кохана... людина.
Там, де дзвінок телефону,
Там, де холодна лікарня,
Дні, наче ночі безсонні,
Там, де надії примарні...
Можна змагатися з часом,
Можна змагатись з собою,
Але тоді, коли разом
Є хтось у цьому двобою...
Той, хто пройде всю дорогу
Рівну, а часом - по краю...
Той, хто поставить на ноги,
Навіть як ніг вже немає..
Бо там, де стоятимуть двоє
Є завжди невидима сила...
Коли за великим героєм
Є та, що його відмолила...
Є та, що єдина, кохана,
За долю і війни сильніша.
Вона перетне океани,
Лише б зберегти найцінніше.
Вона його рани загоїть,
І буде за нього горою,
Бо часом найбільшим Героєм
Є та, що стоїть за спиною...
Ілона Верхівська-Ельтек