Коли тебе люблять у твої нересурсні часи - це безцінно...

Люблять, а не терплять і не пережидають твій стан ...
Не знецінюють того, що позбавило тебе сил...
Говорять, коли є можливість...
Обіймають, коли є потреба...
І просто сідають поруч, щоб підтримувати, не дістаючи розпитуваннями та не обтяжуючи великою активністю...
Тому що це також взаємність...
Прийняти людину навіть тоді, коли вона сама себе не приймає, і мало на що здатна у плані віддачі...
Це тимчасово, але і це боляче...
Часом нестерпно...
Найкраще, що я чула у своєму житті на рівні глибинної близькості, зовсім не містило тих самих, заповітних, але надто потріпаних на вітрі життя слів...
Чоловік просто сказав:
- Я відчув, як тобі погано, і обійняв, щоб забрати хоч би половину... і через хвилину ти розплющила очі...
Ми близькі не тоді, коли спимо в одному ліжку, друзі...
Ми близькі, коли знаходимося в одному емоційному просторі.
І коли потрібні один одному не тільки на високому градусі своїх можливостей ...
Просто потрібні...
Ліля Град