Історія України - це постійна боротьба життя зі смертю

життя та його проростання, його несподіваності та його подиву - із формами, які віджили себе, але за простір і час відчайдушно чіпляються, і які постійно механічно повторюють самих себе
ми досі не знаємо, які сили в нас переможуть. Бо сили інерції, безсенсовного повторення, смерті, досі сильні. Навіть у нас усередині. Тому боротьба продовжується.
росія ж давно зробила ставку на смерть. На ненависть до живого та нового. Вона використовує смерть як management tool. Смерть - це її єдина зброя. При владі в неї - старі діди й баби, які скоро помруть. Але ця їхня їхня близькість до смерті є і їхньою слабкістю, і їхньою силою. Цей ворог серйозний саме тому, що він заражений смертю.
цією війною росія хоче заразити нас смертю. Вона хоче життя перетворити на частину смерті. На безсенсовний антракт і вʼязкому і смердючому світі вмирання
ми ж прагнемо і до смерті ставитися з берега життя. І памʼятати наших загиблих як живих. І продовжувати те, що вони почали.
я скрізь за межами України повторюю, що від цієї боротьби залежить майбутнє світу. Бо якщо смерть переможе життя тут - вона переможе життя скрізь. Якщо неволя переможе волю тут, вона переможе скрізь. Тому це війна за нас - але й за майбутнє світу
"нове" та "старе" саме по собі не є цінностями чи антицінностями. Цінностями є енергія життя, яку вони несуть у собі. Антицінностями є енергія смерті, яку вона також можуть нести
я дуже вірю в те, що в нас життя переможе. Так, це вже є і буде поранене життя. Вразливе та уражене життя. Але воно знатиме про себе щось таке, що звичайне життя про себе не знає.
це життя попри смерть. Життя попри.
Письменник Володимир Єрмоленко.