А пісні "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю", "Взяв би я бандуру" чули, мабуть, усі.
25 грудня 162 роки тому народився для Неба Михайло Петренко (1817-1862) - український поет Харківської школи романтиків, пісні на його вірші "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю", "Взяв би я бандуру" вважають народними.
"Побачивши вірші українською мовою, В.Бєлінський жорстко засудив їх і побажав "деяким письменникам малоросійським" припинити писати на незрозумілій для всіх, i не існуючій взагалі, українській мові. (Белинский В. Г. Полное собрание сочинений. Том 5, Москва. 1954, с.176–179. (рос.)). Делікатний естет Михайло Миколайович був вражений вироком і припинив писати. Так московський "брат" одним махом убив творчість М. Петренка на цвіту. Мелодію твору "Дивлюсь я на небо" дала Людмила Александрова, дочка генерала Володимира Александрова (автора вірша "Ходить гарбуз по городу"), аранжування Владислава Заремби. Т. Г. Шевченко цього вірша власноручно записав собі в альбом, тому довгий час була легенда, що пісня належить Шевченкові.", - Ганна Черкаська.
"Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…" є однією з двох перших пісень, що були виконані у космосі (12 серпня 1962 р. першим космонавтом-українцем Павлом Поповичем). Це була улюблена пісня видатного українського конструктора Сергія Корольова.
Вперше вірш Михайла Петренка, що починався словами "Дивлюся на небо та й думку гадаю…" включено Олександром Корсуном до поетичної збірки "Сніп" в 1841 р., де вірш мав первісну назву "Недоля".
Миха́йло Микола́йович Петре́нко (1817, ймовірно у Слов'янську, Ізюмського повіту — †25 грудня 1862, Лебедин) — поет Харківської школи романтиків, автор віршів «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…», «Взяв би я бандуру…», «Ходить хвиля по Осколу…», котрі стали народними піснями.
"Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.
Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна —
Далекеє небо — моя сторона.
І на світі гірко, як стане ще гірше, —
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув! "
Присоединяйтесь — мы покажем вам много интересного
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев