БАЛАДА

Воїнам Великої Вітчизняної
присвячується
На узліссі, під грозою й сонцем,
Наче символ про минулу битву-
Дуб стоїть величний, неспокійний
І шепоче ніби нам стару молитву.
Не молитву стару він шепоче,
А він плаче, як старенька мати,
Що всім серцем розповісти хоче,
Як вмирали біля нього тут, солдати.
Як горіла тут земля і небо,
Як ішли на ліс ворожі танки,
Як ішли бійці на смерть,
Бо було треба
Витримати натиск до світанку...
А під дубом -гілка калинова,
На могилі-квіти польові...
Пам`ятник Валерію Умнову
На зеленій, бархатній траві...
Половіло жито край дороги,
Васильками кланяючись до ніг...
Він не знав про свято Перемоги
І не знав, що нам його зберіг.
Що він упав під дубом вранці-рано
А над лісом-сонечко зійшло,
У Росії рідні, тато й мама...
Вже війни для нього більше не було.
Дуб накрив його своїм зеленим віттям,
Плаче, тужить кожної весни,
Він би жив! Якби не лихоліття,
Він би жив! Щоб не було війни.
Ми приходим до могили знову й знову
У скорботі, сльози на очах
Скільки ж їх? Валеріїв Умнових
Торували повоєнний шлях.
Зупиніться люди! Поклоніться!
Поклоніться пам`яті живій!
Цей юнак, простий, двадцятирічний,
Він ішов за нас в жорстокий бій.
А тепер стоїть край лісу, при дорозі
Що веде в село, у Борщову
Він стоїть в печалі і тривозі
Зустрічає ще одну весну.
Анатолій Форманчук