Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну принесло кровопролиття та перекреслило мрії багатьох молодих українців.

Чимало юнаків і дівчат пішли добровольцями до війська, щоб зі зброєю в руках захищати свою країну від російської агресії, долучилися до лав територіальної оборони, вчаться надавати медичну допомогу пораненим, займаються волонтерством. Весь світ побачив, що Україна - це не та країна, яка може просто впасти. У нас дуже чудові слова є в гімні: "Душу й тіло ми положим за нашу свободу". Це дуже сильні слова, які розуміє кожен українець. Ці слова відповідають дійсності - ми готові віддати своє життя, аби наші діти жили у вільній незалежній державі, щоб тут не було жодного "русского міра".... Я думаю, що ця війна не триватиме довго: в них боєприпаси та паливо закінчуються і сили в них теж не нескінченні". Нещодавно я дізналася історію однієї дівчини, яка жила в сусідньому будинку і вона мене вразила до глибини душі.
У цивільному житті вона працювала піарменеджеркою та авторкою текстів, брала участь у боротьбі за збереження Києва та була урбан-активісткою. У її житті був спорт, вивчення іспанської, зустрічі з друзями та подорожі. Усе це обірвалося одного дня. Коли Росія знову вторглася в Україну, 24 лютого, - «альтернативних варіантів для мене насправді не було», як вона каже.
«Моя сім'я залишилася у Харкові, я була одна у Києві. Тікати я не хотіла, втім, хотіла щось робити, тому вирішила долучитися до лав Територіальної оборони. Спочатку мої рідні були в шоці, але згодом вони мене підтримали. Тепер моя нова реальність - це спати та прокидатися під лунання сирен, здобувати нові навички. Раніше я пройшла курс з першої домедичної допомоги, тому в Теробороні змогла долучитися до медичної допомоги, стала кимось на кшталт санітарного інструктора. Нині я займаюся закупівлею медикаментів, допомагаю лікувати хворих. Готуюся надавати допомогу пораненим.» Звісно, я боюся, як і всі. Просто намагаюсь займатися роботою, щоб не було часу на страх. Місяць потому війна - все ще війна, але надії, що все завершиться швидко, вже немає, розповідала вона.
З того що я бачу готуємось до затяжної та позиційної війни. Тримаємося українці і ми переможемо в цій війні.