Така гроза...

і блискавка, і грім...
А зранку було сонячно і тепло...
А навкруги лиш порожніє дім,
Свічка горить, та навкруги так темно...
Сиджу одна, так сумно на душі,
І настрій мій - як за вікном погода...
Рятує лише фото на столі,
Образ його, для посмішки нагода...
Він там далеко, мабуть зараз спить,
Нехай йому чарівні сняться сни...
Серце моє від спогадів тремтить,
Від спогадів небесної краси...
Його душа, вона немов кришталь,
Руки його й сьогодні відчуваю...
Хоча й між нами, величезна даль,
А я його й на мить не забуваю...
Його вуста... вони неначе мед,
Голос його - звучить немов цимбали...
Я б з ним затанцювала карапет,
Та, як його танцюють, ми не знали...
Якщо на мить хоч скаже - "Я не твій"...
І дасть можливіть уявити...
Я намалюю йому ноти моїх мрій,
Й йому віддам... і перестану жити...
Таких як він... ніколи вже не буде!
Таких немає більше, взагалі!
Та й моє серце його не забуде,
Скільки я житиму на цій землі.
Він сяйво за вікном, хоч на дворі гроза,
Він посмішка, хай хочеться кричати...
Я лиш земля, а Він святії НЕБЕСА...
І я лиш їм себе хочу віддати!!!
(22.06.2013) Бабий Ю.В.