Предыдущая публикация
15 лютого — церковне свято Стрітення, свято зустрічі людини з Богом
03:16
Свято Стрітення відзначають
15 лютого у пам'ять про те, як Діва Марія принесла до Єрусалимського
храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження для посвячення
Богові.
Там їх зустрів старець Симеон, доброчесного життя людина,
якому було обіцяно від Бога, що він не помре, поки не побачить
Спасителя. Симеон довго чекав цієї події.
За переказом, він жив майже
300 років. І одного дня з навіяння Святого Духа прийшов у храм. Він
узяв Немовля на руки і, славлячи Бога, промовив:
«Нині відпускаєш у спокої раба Твого, Владико, як і казав Ти, бо побачили очі мої спасіння Твоє…».
Старець Симеон названий Богоприїмцем, бо прийняв на руки Христа.
ЯКЩО НА СТРІТЕННЯ МОРОЗ БУВАЄ
У кожного місяця є свої, якщо можна так висловитись, ударні свята, себто такі, що найповніше освячують ту чи іншу пору року.
Якщо
січень знаменитий насамперед трьома празниками — Різдвом, Василями
(Новим роком) та Водохрещами, то лютий може похвалитися лише одним —
Стрітенням, котре припадає на середину місяця — 15 лютого.
Свято
Стрітення в Україні шанувалось. Селяни в цей день, як правило, не
працювали, і уважно придивлялись до погоди, бо «Лютий до березня в гості
приїжджає», щоб «На Стрітення зимі з весною зустрітися». Вважалося: хто
з них в цей день переборе, такою й буде погода до початку березня.
У народній уяві Зима — це стара баба в полатаному кожушку,
приношених шкарбанах та дірявій хустині, поточеній мишами, через дірки
якої витинаються сиві пасма волосся. За плечима в неї теліпається
зморшкувата напівпорожня торбина, а в руках пощерблене горнятко,
наповнене льодом.
Саме такою Зима на Стрітення виходить навстріч Літові (в деяких
варіантах — Весні) — привабливій дівчині; в неї нова, помережана
різнокольоровими узорами сорочка та зелена плахта, у руках — серп і жмут
збіжжя. Перед тим як почати двобій, між ними відбувається така розмова:
— Боже, поможи тобі, Зимо! — звертається Літо.
— Дай, Боже, здоров'я! — відповідає Зима.
— Бач, Зимо,— дорікає Літо,— що я наробило і напрацювало, ти все поїла й попила!
Після
такої прелюдії, як стверджує відомий переказ, між ними відбувається
сутичка, яка триває протягом дня (за народним календарем Зима з Літом
зустрічається ще раз — на Ганни, тобто 22 грудня, щоб також позмагатися
між собою). Саме така зустріч і була покладена в основу народної назви
свята — Стрітення чи Стрічення.
У деяких місцевостях Свято Стрітення
мало й інші назви — Зимобор та Громниці. Перша назва цілком зрозуміла —
боротьба зими за свої права, а ось друга — трохи дивна. Вона пов'язана з
обрядом освячення свічок літніми громами. У цей день у храмах
відбувалася торжествена служба, після якої святили воду й свічки.
Кожен
господар обов'язково готував власну громничну свічку і ніс на посвяту.
Після повернення з церкви він запалював її, «щоб весняна повінь не
пошкодила посівів, і щоб мороз дерев не побив». Цей обрядовий атрибут
мав постійно стояти на покуті. Літом, коли часто-густо гуркотіли грози, а
блискавка могла влучити в господарські та житлові будівлі, у хатах
запалювали громничну свічку, як надійний оберег від лиха.
Опріч того,
за давнім християнським обрядом, цю свічку давали в руки тим, хто
помирав. Це, на думку віруючих, значно полегшувало передсмертні муки і
очищало людину від гріхотворних вчинків. У церковному Требнику з цього
приводу записано, що такі свічки будуть «во здравіє душ і тілес».
Страсні
свічки виготовляли за особливою технологією, суворо дотримуючись
послідовності обрядодій. Вони мали певну форму й розміри.
Найпопулярнішими були трійці — вичурні тризубчаті свічки, оздоблені
різнокольоровими розмальовками та прикрасами.
Не меншу роль у
повсякденному житті відігравала й стрітенська вода. Вона мала ті ж
властивості, що й йорданська. Селяни, йдучи до церкви, брали з собою
нову невживану посудину, наповнювали її свяченою водою і зберігали
протягом року. Вона вважалася цілющою і вельми помічною від багатьох
недуг. Стрітенською джерелицею натирали хворі місця, давали пити од
«пристріту» або «дання» — хвороб, викликаних «поганим оком».
Крім
того, напровесні, виганяючи худобу у поле, скроплювали її стрітеницею.
Пасічники скроплювали бджіл і вулики, «щоб не заїдали чужі комахи та не
напав гнилець» — небезпечна інфекційна хвороба. Це повторювали протягом
року в кожну першу неділю на молодику.
Чимало спогадів про
використання стрітенської води знаходимо в історичній літературі. Нею
батьки благословляли синів, проводжаючи на війну: — Боже тебе бережи!
Перед далекою мандрівкою скроплювали нею волів, можару й чумаків,
благословляючи словами:
— Боже тобі помагай! Цікавий обряд,
пов'язаний з наданням «магічності» стрітенській воді, записав у 20-ті
роки краєзнавець М. Рябий у селі Кукавка Могилівської округи на
Вінниччині. Удосвіта хтось із родини йшов до криниці, щоб набрати
джерелиці. Коли ж повертався, то йому назустріч із хати мав вийти
будь-який член сім'ї з кухликом. Налита в кухлик вода набувала таким
чином цілющих властивостей.
Следующая публикация
Вот они лежат, бл@дво @б@ное..."
Нет комментариев