Найвідомішими є об'явлення Діви Марії 1917 року. З 13 травня по 13 жовтня вона шість разів з'являлась трьом пастушкам: Люсії Сантос, Жасінті Марто та Франциску Марто. 1930 року Католицька Церква офіційно визнала ці події як диво й одкровення, яке не суперечить доктрині.
Жасінта Марто
Жасінта Марто (Jacinta Marto) — молодша сетра Франциска Марто. Також відома, як Гіацинта, Якинта. Вона народилася в селі Алжустрел фрегезії Фатіма 11 березня 1910 року. Була охрещена 19 березня 1910 року. Жасінта Марто разом із своїм братом Франціско та кузеною Люсією Сантос була свідком об'явлень 1916–1917 років. Окрім цього, вона мала також індивідуальні видіння, що відбувалися впродовж 1917–1920 років. Захворіла на «іспанку» в жовтні 1918 року. 1 липня 1919 р. її поклали в лікарню св. Августина міста Віла-Нова-де-Оурен (Vila Nova de Ourém — стара назва міста Оурен (Ourém)). Її стан лише погіршувався. Вона повернулася додому 31 серпня 1919 року вже з відкритою раною в області грудної клітини. В середині січня 1920 року до Фатіми прибув відомий у той час лікар, професор Енріко Лісбоа. Скориставшись можливістю, він познайомився з Люсією та Жасінтою. Побачивши, що остання перебуває у важкому стані, він переконав батьків Жасінти перевезти її до Лісабона, де вона може бути прооперована.
21 січня 1920 року Жасінта в супроводі матері приїхала до Лісабона. Батьки сподівалися, що їх дочка житиме в будинку заможних людей. Але, її ніхто не прийняв, бо вона мала дуже хворобливий вигляд. Жасінта була змушена жити в сиротинці Діви Марії Чудес (Orphanage of Our Lady of Miracles) на вулиці Естрела, 17 (Rua da Estrela). Ця установа була заснована Марією Гондінго (Maria da Purificação Godinho), яка також була й настоятелькою. Жасінта часто називала її своєю «хрещеною». 2 лютого 1920 року Жасінту превели до лікарні Дона Естефанія (Hospital Dona Estefânia) міста Лісабон, де 10 лютого 1920 р. її прооперували. Окрім іншого, їй також видалили два ребра з лівого боку. Зважаючи на дуже ослаблений організм, Жасінті зробили лише місцевий наркоз, тому дитина весь час була при свідомості. Лише коли її одягнули після операції, вона тихо заплакала. Хірургічне втручання не принесло бажаного результату. Жасінта Марто померла в лікарні Дона Естефанія в п'ятницю 20 лютого 1920 року (час смерті — 22 години 30 хвилин). Поруч з нею була лише санітарка нічної служби.
Тіло Жасінти одягнули в білу сукню Першого Святого Причастя з блакитною стрічкою та помістили у відкритій труні в храмі Діви Марії Ангелів (Church of Our Lady of the Angels) міста Лісабон. За переказами, впродовж трьох днів її обличчя залишалося свіжим та рожевим, неначе живої людини, а навколо тіла зберігався приємний запах квітів. 24 лютого 1920 р. її тіло перевезли до Оурена, де було поховано в родинному склепі баронів Alvaiázere. 12 вересня 1935 року останки було перенесено до Фатіми (поруч із Франциско). Під час перепоховання було встановлено, що обличчя Жасінти залишилося нетлінним. 30 квітня 1951 року після ексгумації останків їх було визнано такими, що належать Жасінті та наступного дня, 1 травня, перенесено до крипти Базиліки Діви Марії Вервиці Фатімської. Жасінта Марто була беатифікована Папою Римським 13 травня 2000 року.
Одкровення Жасінти Марто, записані з її вуст:
«Гріхи, через які більшість душ іде до пекла – тілесні».
«Мода нанесе великої образи нашому Господу. Люди, які служать Богові, не повинні слідувати моді. Церква не має моди. Наш Господь завжди той самий».
«Якби люди знали якою є вічність, вони зробили б усе для того, щоб змінити своє життя».
«Люди губляться через те, що не думають про смерть Господню і не чинять покаяння».
«Війни – покарання за гріх».
«Богородиця зараз не може відвернути від світу справедливість свого Сина».
«Покаяння необхідне. Якщо люди змінять своє життя, Господь збереже світ, але якщо ні – наступить покарання».
«Треба багато молитись за грішників, а також за священиків і монахів. Священики повинні займатись лише справами Церкви».
«Нехай Небеса простять тим, хто переслідує Христову Церкву».
«Люби вбогість і тишу».
«Будь милосердним, навіть до поганих людей».
«Не говори погано про людей, і втікай від тих, хто говорить зло».
«Сповідь – це таїнство милосердя, і ми повинні сповідатись з радістю і довірою. Без сповіді спасіння неможливе».
«Бути чистим тілом означає бути цнотливим, а бути чистим розумом означає не чинити гріхів; не дивитись на те, на що не слід дивитись, не красти, не брехати, і завжди говорити правду, навіть якщо це дуже важко».
«Лікарі не знають як правильно лікувати людей, бо вони не мають Божої любові».
Перша поява (13 травня)
13 травня 1917 року (неділя перед святом Успіння Пресвятої Богородиці) діти, як завжди, пасли овець у Кова да Ірія. День був сонячний, небо — безхмарне. Близько опівдня, вони побачили раптовий спалах світла, схожий на блискавку. Невдовзі відбувся другий спалах. Налякані пастушки поспішили додому, але зупинилися від здивування. Перед ними над невеличким дубом з'явилася жінка, зодягнена в білу одежу (детальний опис Діви Марії див. Мати Божа Фатімська). Спогади Люсії:
« — Не бійтеся, я вас не скривджу.
— Звідки є Ваша Милість? (прим. запитала Люсія)
— Я є з Неба. (прим. і Богородиця вказала рукою на небо)
— Що Ваша Милість бажає від мене?
— Я хочу, щоб ви приходили сюди протягом шести місяців, 13-го числа, в цій самій годині. Пізніше скажу, хто Я та що Я бажаю. Згодом повернуся сюди ще один раз, сьомий. […]
— Чи хочете жертвувати себе Богу? Чи бажаєте зносити всі терпіння, які Він зішле вам, як надолуження за гріхи інших, якими Він є ображений? Чи хочете страждати за навернення грішників?
— Так, ми хочемо.
— Будете мати багато терпінь, але ласка Божа буде вашою підтримкою.
Вимовляючи ті слова, Богородиця розкрила долоні звідки на нас вилилося світло, що проникало в середину. Ми відчули себе немов зануреними в Бога. Якийсь внутрішній поштовх змусив нас впасти на коліна та молитися Пресвятій Трійці та Святій Євхаристії. Через кілька хвилин Діва Марія додала:
— Моліться на вервиці щодня, щоб досягти миру та кінця війни.
Вона почала спокійно підніматися, в напрямку на схід, поки не зникла в безмежності неба. Світло, що оточувало її, немов прокладало їй шлях попереду.
Об'явлення тривало близько 10 хвилин. Розмовляючи між собою, діти зрозуміли, що мали різне сприйняття об'явлення. Навколо нічого не змінилося. Єдине, що їх стривожило, це вівці. Вони перейшли на сусіднє поле, де ріс горох. Але, на загальний подив, вони не зробили жодної шкоди. Повертаючись додому, пастушки домовилися тримати все в таємниці. Першою не витримала Жасінта й все розповіла матері. Франциску довелося підтвердити все, що розповіла сестра. Чутки про об'явлення швидко поширилися селом. Оскільки Люсія була найстаршою, її звинуватили брехні та в тому, що виставила своїх рідних на посміховисько перед всім селом
Шоста поява (13 жовтня) та «Чудо сонця»
Перед останнім з'явленням напруження зростало не лише в парафії, але й усій Португалії. Люди знали, що це останнє об'явлення, крім того, всі чекали на обіцяне чудо. Незважаючи на сиру та холодну погоду, місця почали займати ще зранку 12 жовтня. Люди прибували з усієї країни. Після обіду всі дороги, що вели в Кова да Ірія вже були заповнені пішими, автомобілями, різноманітними возами. Серед паломників почали ширитись чутки про вибухівку, яку, нібито, підірвуть на місці з'явлення 13 числа. Також чинився тиск на родини дітей-очевидців. Пані Марії-Розі (матері Люсії) радили відвести доньку з села в невідоме місце, бо, якщо нічого не відбудеться, то їх повбивають.
13 жовтня погода була холодною, небо було затягнуте хмарами, весь час йшов дощ. Кова да Ірія нагадувала велику калюжу. Близько опівдня там зібралося від 50 до 70 тисяч людей. Найпопулярніші журнали та газети країни направили своїх дописувачів та редакторів. Люсія, Франциск і Жасінта насилу пробилися до місця об'явлень. Від тисняви Жасінта розплакалася. Як звичайно, діти встали на коліна біля дерева та почали молотися на вервиці. Від самого дуба лишився лише голий стовбур, паломники здерли все до останнього листочка. Під час молитви відбулися спалахи світла, після чого з'явилася Богородиця. Присутні бачили світло-сіру хмаринку над деревом, яка потім піднялася на висоту 5-6 метрів.
« — Чого Ваша Милість бажає від мене?
— Я хочу сказати тобі, нехай на цьому місці побудують каплицю на Мою честь, бо Я – Пані Вервиці (Мати Вервиці). Також хочу, щоб ви й далі щодня молилися на вервиці. Війна закінчиться й військові скоро повернуться до своїх домівок.
— Я маю до Вас прохання від багатьох: оздоровити деяких хворих, навернути грішників … .
— Одних – так, других – ні. Треба, щоб вони поправилися, щоб просили прощення за свої гріхи. (І з сумом додала) Не ображайте більше Господа Бога, бо Він і так вже є зневажений.
Розкривши руки, Пречиста Діва піднесла їх до сонця. Увесь час, доки Вона піднімалася, її світло відображалося на сонці.
»
Після того, як Богородиця щезла в безмежності неба Люсія крикнула: «Дивіться на сонце!» Біля сонця постали три сцени, що символізували три типи Таїнств вервиці (Радісні (від зачаття Ісуса Христа до його віднайдення в Єрусалимській Святині), Страсні (від молитви на Оливній горі до Розп'яття), Славні (від Воскресіння до Коронування Діви Марії на Царицю Неба і Землі)). Жасінта та Франциск бачили лише першу сцену. Люсія бачила всі три.
"O Século" вперше надрукувала фото Люсії, Франциска та Жасінти (15.10.1917).
Треба зазначити, що, в той час, як діти споглядали сцени таїнств вервиці, всі присутні люди бачили «чудо сонця» або «танець сонця».
Перша сцена. Біля сонця з'явилися Святий Йосиф з Дитятком Ісусом та Пресвята Богородиця Вервиці. Це була Пресвята Родина. Діва Марія була одягнена в білу туніку та блакитну мантію. Св. Йосиф також мав білий одяг, а Дитятко Ісус (вік близько двох років) — яскраво-червоний. Йосиф поблагословив людей тричі, зробивши знак хреста, маленький Ісус зробив теж саме.
Друга сцена. Після цього настало видіння Страждальної Божої Матері та Ісуса Христа на шляху до Голгофи. Спаситель один раз благословив людей знаком хреста. Люсія бачила лише верхню частину тіла Ісуса Христа. Меча в грудях Богородиці не було.
Третя сцена. Потім з'явилася Мати Божа з гори Кармель, увінчана на Царицю Неба і Землі, з Дитятком Ісусом на колінах.
«Чудо сонця». Після того, як Люсія крикнула, дощ перестав, а хмари почали розходитися, відкриваючи сонце у вигляді величезного диску срібного кольору, схожий на великий місяць. Сонце виблискувало, але не осліплювало. Це тривало близько однієї хвилини. Потім воно почало «танцювати». Сонце оберталося з великою швидкістю навколо себе, наче колесо. При цьому вогняна куля видавала жовті, сині, зелені та фіолетові жмути променів. Все було різнобарвним: скелі, дерева, хмари на небі, земля, обличчя та одежа людей. Лише на мить розпечена куля зупинилася, потім все почалося з ще більшою швидкістю та різнобарв'ям. Згодом, сонце ще раз зупинилося, але через мить вже втретє з ще більшою швидкістю та насиченими кольорами почало «танцювати». В кінці сонце почало швидко зближатися з землею, немов падаючи. З переляку люди почали кричати. За мить все скінчилося. Сонце відновило свій повсякденний колір і повернулося на своє звичне місце.
«Танець сонця» тривав близько 10 хвилин. Після цього присутні зауважили, що у багатьох одежа висохла, хоча до цього вони були промоклими до нитки. Свідками явища стали люди, що перебували в радіусі 10 км
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев