Люди кажуть – що все це вигадка, або швидше - казка. Але я вирішила Вам цю вигадку переповісти.
Коли козаку Бузику Анатолію на день народження друзі – аграрії з району подарували новеньку Тойоту Кемрі - він дуже засмутився. Радості не було. Святковий настрій було зіпсовано зовсім. Причин для смутку було декілька. Перша з причин – неможливість користатись таким дорогущим подарунком, друга причина – жаль та образа. На кого образа ? Та все на них же, на друзів. Зрозумів пан Анатолій, що всі ці роки , коли він був при владі – вони дурили його, щоразу даруючи на день народження гроші. Шо ті гроші? Ніщо. А ось він , як гусар, як джигіт, як козак – дарував – кому коня, а кого і взагалі привітати забував…. Ну , в них, в гусарів таке буває.
Обкатавши вечорами по рідному Тульчині новеньку подаровану автівку наш гусар зрозумів – завидющих очей в районі значно більше , ніж доброзичливих, і вирішив позбутися подарунку. Сховавши її на току в одному козацькому селі Тульчинського району у свого товариша, назвемо його наприклад: козак Олег. Анатолій трохи заспокоївся. Машина стояла, припадала пилюкою, їздити на ній ніхто не хотів…
Як побачив пан Олег таку оказію, що не сподобався подарунок очільнику району, засумував. Страшні думки в голову лізли : не вгодили, продешевили, не того кольору авто, не та комплектація….. А ми старались, збирали копій очки, платили мінімальні заробітні плати своїм працівникам, не купували собі новенькі Лексуси, а все йому, нашому поводирю грошики відкладали….
Не знав, злиденний, чого вже і чекати від іменинника. Сподівався і на гнів, сподівався на палки в колеса, на переділ земель підконтрольного йому козацького СТОВ… Не знав він, не відав, що проблема крилась в іншому.
Просто не зміг Бузик прийняти такий подарунок по одній-єдиній причині – не відповідав клас даного авто його авторитету та могутності в районі. Та при його вазі та міці вони, плебеї-колгоспники повинні були – б подарувати ну хоча б Ягуар, або Бентлі….. Хоча-б Бентлі, який також не влаштовував нікого… Не влаштовував тому , що в розмові з друзями наш іменинник якось, якби ненароком обмовився, що дуже хоче - вертольот, а вони, бач, не зрозуміли, Або не захотіли зрозуміти? Напевно не захотіли. Жалко їм стало витратитись на невеличкий вертольотик! А він стільки років їм допомагав: закривав очі на свідоме заниження врожайності в сільськогосподарських підприємствах, дозволяв майже безоплатно користуватись землями запасу всього району, навіть не питав ніколи - чому в трудових колективах Тульчинських сільгоспвиробників сама низька заробітня плата у Вінницькій області…. Він допомагав їм жити, а вони….Ех, невдячні…..
Він же не хотів такого вертольоту , як у його кумира – Віктора Федоровича Януковича, йому б простіший, ну може не такий великий, але обов»язково вертольот. Прикро до болю – не склалося. Не поважають…..
Продам ! Продам н…….! - кричав пан Бузик і тупотів ногами. І продав. Продав, поклав грошики в кишеню і на тому заспокоївся. Ні, спочатку він навіть думав роздати ці гроші своїм невдячним друзям, мовляв, не потребую… Але потім подумав- подумав і вирішив - віддати ці подаровані гроші в Тиманівсткий туберкульозний санаторій. Сказано – зроблено. Сівши за кермо свого старенького –нещасного Ланоса поїхав Бузик в Тиманівку. Нелегкою була туди його дорога. Погані справи робити – важка і невдячна робота, а як важко робити добрі справи для свого рідного району? Важко, практично неможливо…
….Дорога вже спускалась до села, вдалині виднілись хати села Тиманівка, але внутрішній голос казав раз-пораз: «Толя! Спинись! Спинись поки не пізно!»... Зупинивши автівку на узбіччі дороги, з дотриманням вимог « Правил дорожнього руху», замислився пан Бузик, глибоко і надовго. Зсував до купи брови, мружив очі, надував щоки, чухав лисину… Не допомагало. Навіть хотів зробти дзвінок другу….. Підтримки залу , тут, в полі, годі було і сподіватись…. Думав…. Думав – думав і нічого не придумав. Розумні думки не з»являлись, видно в той час всі розумні думки лізли в голову комусь іншому… А тут якраз внутрішній голос йому тихесенько прошепотів: « Ти що, здурів? Який санаторій? Ці грощі – це ж практично половина вертольота ! Скоро ти , Толя з зі своїм компанйоном , козаком Смолієм, добудуєш п»ятиповерховий будинок біля музичної школи, продаси квартири – от тобі і друга половина вертольота ! А в будинку тому зробиш на першому поверсі власний магазин – ще на один вертольот накапає»…
«А він не такий і дурний.» - подумава Бузик про свій внутрішній голос. Я його і так завжди слухав, може і в цей раз не обмане ? Так, порадившись з розумним порадником , розвернув свого старенького Ланоса пан Бузик, та й поїхав в Тульчин. Ви спитаєте: а санаторій? Та який там санаторій! Нехай йому допомагає якийсь Авраменко вкупі з Олійником. Вони також козаки ! Хай завезуть парочку кілограмів макаронів та й все .
Ви запитаєте: причому тут психошизофренія ? Як при чому: чи може будь-яка нормальна людина , щойно чесноподаровану керівниками сільськогосподарських підприємств , Тойоту – Кемрі віддати на потреби нужденних хворіючих ? О тож …
Далі буде ….
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев