Не раз на землю приходили Апостоли святих Небес. Учили, чудеса творили, Та лиш один із них воскрес. Воскрес, розп'ятий, ради сірих, На велич Духу уповав. Вознісся в небо в шатах білих, Нам вірити заповідав: - У Бога віруй Пресвятого І ближнього свого люби. Амінь. ...Спочатку було Слово. Та нам до нього йти і йти.
Когда-то меня ночь настигла в горах, На узкой тропе, что витала в скалах... И сил больше не было сделать шаг... Где-то внизу глухо речка урчала.
Коленки предали...С дрожью в руках, Цепляясь на ощупь за змеи-коренья, Вперёд пробиралась от страха в слезах. А мысли роились - просили спасенья.
И вдруг, совсем рядом блеснул огонёк Спасительным лучиком в тьме кромешной, Ангел-спаситель лампадку зажег - Горел светлячок. Свет был мягкий и нежный...
И так на ладони моей звездой Он ярко горел, освещая дорогу. Холодный на ощупь, горячий душой, Спасительный круг мой. И слава Богу!
Так, что же ты ищешь? -Мечту, Которая не побоится Со мною на полном лету Крылья сложить, как птица. И, восторгаясь паденьем Навстречу обличью земли, Сполна насладясь притяженьем, Вновь крылья расправит свои. - И что же, твоя мечта Всего лишь летать умеет? - Не только, но высота Сроднит нас ещё сильнее. Мы вместе пройдём свой путь, Деля, что нам свыше пошлется. Не даст мне она уснуть, Когда вокруг лёд сомкнётся. И в знойную кутерьму В пустыне отыщет воду. С мечтою я всё смогу! Я с ней обрету свободу.
Скажи мені, що ти мене стрічав На перехресті снів своїх юнацьких. Скажи мені, що ти мене шукав У велелюднім натовпі уранці. Скажи, що я ввижалася тобі, У мареві зірок нічного неба. Скажи, як учувалося тобі, Що з подихом вітрів іду до тебе. Скажи. Зізнайся...Крикни! - не мовчи. Мені потрібно це неначе жити. Підтримай, зрозумій, допоможи, Щоб світ жорстокий я змогла любити.
Что в юности тебе встречалась я, скажи, На перекрестках дивных сновидений. Как ты искал меня глазами расскажи, В мельканье лиц посреди утрених течений. Скажи, как чудилось тебе, что я спешу Тропинкой между яблонь майским садом. Скажи, что слышалось тебе, как я брожу В осеннем сумраке, шуршащем листопадом. Шепни... Признайся. Крикни! - только не молчи, Без твоих слов мне будет солнца мало. Меня пойми, и поддержи, и научи, Чтобы жестокий мир любить мне сил достало.
І не боляче й не тяжко, сумно стало. Трохи сумно, наша зустріч ще не скоро. В барвах осені незриме щось витало, Ось тепер вимог життя замкнулось коло.
Знову треба брати серденько в долоньки І нашіптувати: - Ти чекай, ти зможеш... Он дивися,як терпляче вміють бруньки Весну ждати. Ти їм зараз допоможеш.
Ти бери від неба чистого наснаги, Сонця ясного візьми таємну силу. Світлим спомином перебори тривоги І змалюй в уяві птаху бистрокрилу.
Понесе вона надію в сині далі, Поза гори, через гомінкі потоки. І під зорями загубляться печалі, Тихим вітром в твої думи ввійде спокій.
Чуєш, я тебе зову? Відгукнися стиха. Як молитва у грозу Відвертає лихо, Так твої слова мене Бережуть від горя. Ти покличеш - прилечу З вітром із-за моря. Розведу біду руками вилікую рани, Буду поряд в спеку й стужу, Доки сил достане. А як прийде час прощання, Плакати не стану. Мовчки піду. До світання У імлі розтану.
Серпневий ранок. Йду до річки. вона сумирна, невеличка, Між каменями дзюркотить І весело удаль біжить. А народилась - в полонині, Далеко, на самій вершині, Лиш ледве чутним потічком. Чим далі вниз - біжком, біжком, Забрала в себе другі звори, Щоби понести їх у море. А поки-що через долини Біжить, звивається. Щоднини Дає нам воду, прохолоду, У літню спеку насолоду. ...Та не завжди така вона, Буває інколи й страшна. Ламає те, що опір чинить, Бурлить, ніщо її не спинить. Сплавляє все, що встигла змити - Корчі, дерева, кришить плити. <s sbifac0000
...Ещё
Лужанка
Серпневий ранок. Йду до річки. вона сумирна, невеличка, Між каменями дзюркотить І весело удаль біжить. А народилась - в полонині, Далеко, на самій вершині, Лиш ледве чутним потічком. Чим далі вниз - біжком, біжком, Забрала в себе другі звори, Щоби понести їх у море. А поки-що через долини Біжить, звивається. Щоднини Дає нам воду, прохолоду, У літню спеку насолоду. ...Та не завжди така вона, Буває інколи й страшна. Ламає те, що опір чинить, Бурлить, ніщо її не спинить. Сплавляє все, що встигла змити - Корчі, дерева, кришить плити. За ніч міняє русло круто, Відносить все, що не прикуто... Та нині вона тиха зранку, Улюблена моя Лужанка.
Наверно как-то спросит мой читатель: - Зачем, скажи, и для кого в угоду, Ты, только начинающий писатель, На русском сочиняешь свои оды? Но мне не кажется вот это удивительным, Что я, украинка по матери-отцу, Пишу на русском языке. Действительно, Его я, как родной язык, люблю. Не потому люблю, что было модно, Любым путём поднявшись над толпой, Кричать с трибун "Ура!" чему угодно, Или приказывать: - Кругом! Вперёд! За мной! На русском говорил не только Ленин, Указывая путь к счастливой дали, На нём писали Пушкин, Блок, Есенин, Писали о любви и о печали. Не верю я, что ненависть к другому, К чужому языку или обличью, Лю
...Ещё
Наверно как-то спросит мой читатель: - Зачем, скажи, и для кого в угоду, Ты, только начинающий писатель, На русском сочиняешь свои оды? Но мне не кажется вот это удивительным, Что я, украинка по матери-отцу, Пишу на русском языке. Действительно, Его я, как родной язык, люблю. Не потому люблю, что было модно, Любым путём поднявшись над толпой, Кричать с трибун "Ура!" чему угодно, Или приказывать: - Кругом! Вперёд! За мной! На русском говорил не только Ленин, Указывая путь к счастливой дали, На нём писали Пушкин, Блок, Есенин, Писали о любви и о печали. Не верю я, что ненависть к другому, К чужому языку или обличью, Любовью возвращается к родному. Ведёт она лишь к злобе и двуличью. Других не знаю языков, и русский Мне близок ещё тем, что он корнями Восходит не в китайский иль французский, Он же славянский, испокон был с нами. И пусть границы нынче разделяют Россию, Украину, Беларусь, Историки того не отрицают - Была единой Киевская Русь.
Не так, як можу, Не так, як хочу, А як виходить, Так і живу. Від сміху плачу, В біді - регочу, По лезу бритви Сторожко йду. І хоч не кожна Здійснилась мрія, У снах літаю Я знов і знов. У серці - віра, В очах - надія, В душі - до ближнього Чиста любов.
Комментарии 65
Я не прагну слави світової.
Хочу сповідь вимовити вголос
Мовою поезії живої,
Що зросла в душі, як хлібний колос.
Хочу поділитися думками,
Що мене наповнили до краю,
Мовою нам даною із вами.
Кращої за неї - я не знаю.
Яка краса довкола нас!
Ми квапимось, не помічаєм.
І сонця схід у добрий час
Молитвою не зустрічаєм.
Та, як спиняються серця
Під тиском зроблених помилок,
Волаєм в небо до Творця:
-Спаси! Навчи! Зціли.Помилуй...
Спочатку було Слово
Не раз на землю приходили
Апостоли святих Небес.
Учили, чудеса творили,
Та лиш один із них воскрес.
Воскрес, розп'ятий, ради сірих,
На велич Духу уповав.
Вознісся в небо в шатах білих,
Нам вірити заповідав:
- У Бога віруй Пресвятого
І ближнього свого люби.
Амінь.
...Спочатку було Слово.
Та нам до нього йти і йти.
Туга безпросвітная душу полонила,
Грозовою хмарою сонце заступила.
На коліна кинула, до землі пригнула,
Щоб про небо чисте я назавжди забула.
Зірка пролітаючи промінець зронила,
І за мить до відчаю я його зловила.
Молитвами щирими крізь туман злетіла,
З мріями-надіями новий день зустріла.
І тепер живу собі, в серці вогник маю.
Споночіє - помислом в вишину злітаю.
У промінні чистому рани заживляю,
З джерела одвічного сили добираю.
Когда-то меня ночь настигла в горах,
На узкой тропе, что витала в скалах...
И сил больше не было сделать шаг...
Где-то внизу глухо речка урчала.
Коленки предали...С дрожью в руках,
Цепляясь на ощупь за змеи-коренья,
Вперёд пробиралась от страха в слезах.
А мысли роились - просили спасенья.
И вдруг, совсем рядом блеснул огонёк
Спасительным лучиком в тьме кромешной,
Ангел-спаситель лампадку зажег -
Горел светлячок. Свет был мягкий и нежный...
И так на ладони моей звездой
Он ярко горел, освещая дорогу.
Холодный на ощупь, горячий душой,
Спасительный круг мой. И слава Богу!
Так, что же ты ищешь?
-Мечту,
Которая не побоится
Со мною на полном лету
Крылья сложить, как птица.
И, восторгаясь паденьем
Навстречу обличью земли,
Сполна насладясь притяженьем,
Вновь крылья расправит свои.
- И что же, твоя мечта
Всего лишь летать умеет?
- Не только, но высота
Сроднит нас ещё сильнее.
Мы вместе пройдём свой путь,
Деля, что нам свыше пошлется.
Не даст мне она уснуть,
Когда вокруг лёд сомкнётся.
И в знойную кутерьму
В пустыне отыщет воду.
С мечтою я всё смогу!
Я с ней обрету свободу.
Скажи мені, що ти мене стрічав
На перехресті снів своїх юнацьких.
Скажи мені, що ти мене шукав
У велелюднім натовпі уранці.
Скажи, що я ввижалася тобі,
У мареві зірок нічного неба.
Скажи, як учувалося тобі,
Що з подихом вітрів іду до тебе.
Скажи. Зізнайся...Крикни! - не мовчи.
Мені потрібно це неначе жити.
Підтримай, зрозумій, допоможи,
Щоб світ жорстокий я змогла любити.
(Мой перевод)
Что в юности тебе встречалась я, скажи,
На перекрестках дивных сновидений.
Как ты искал меня глазами расскажи,
В мельканье лиц посреди утрених течений.
Скажи, как чудилось тебе, что я спешу
Тропинкой между яблонь майским садом.
Скажи, что слышалось тебе, как я брожу
В осеннем сумраке, шуршащем листопадом.
Шепни... Признайся. Крикни! - только не молчи,
Без твоих слов мне будет солнца мало.
Меня пойми, и поддержи, и научи,
Чтобы жестокий мир любить мне сил достало.
Моєму серцю
І не боляче й не тяжко, сумно стало.
Трохи сумно, наша зустріч ще не скоро.
В барвах осені незриме щось витало,
Ось тепер вимог життя замкнулось коло.
Знову треба брати серденько в долоньки
І нашіптувати: - Ти чекай, ти зможеш...
Он дивися,як терпляче вміють бруньки
Весну ждати. Ти їм зараз допоможеш.
Ти бери від неба чистого наснаги,
Сонця ясного візьми таємну силу.
Світлим спомином перебори тривоги
І змалюй в уяві птаху бистрокрилу.
Понесе вона надію в сині далі,
Поза гори, через гомінкі потоки.
І під зорями загубляться печалі,
Тихим вітром в твої думи ввійде спокій.
Чуєш, я тебе зову?
Відгукнися стиха.
Як молитва у грозу
Відвертає лихо,
Так твої слова мене
Бережуть від горя.
Ти покличеш - прилечу
З вітром із-за моря.
Розведу біду руками
вилікую рани,
Буду поряд в спеку й стужу,
Доки сил достане.
А як прийде час прощання,
Плакати не стану.
Мовчки піду. До світання
У імлі розтану.
Как мне без тебя одиноко!
Уже не спасают дела.
И в сердце вонзилась глубоко
мучительной грусти стрела.
Хоть осень вот выдалась жаркой
И звёздная ночь до утра,
Стираю слезинки украдкой
Весь вечер сидя у костра.
А пламя танцует сгибаясь,
И шорохи стихли вокруг...
Грущу у огня, замерзая
Без нежной любви твоих рук.
Лужанка
...ЕщёСерпневий ранок. Йду до річки.
вона сумирна, невеличка,
Між каменями дзюркотить
І весело удаль біжить.
А народилась - в полонині,
Далеко, на самій вершині,
Лиш ледве чутним потічком.
Чим далі вниз - біжком, біжком,
Забрала в себе другі звори,
Щоби понести їх у море.
А поки-що через долини
Біжить, звивається. Щоднини
Дає нам воду, прохолоду,
У літню спеку насолоду.
...Та не завжди така вона,
Буває інколи й страшна.
Ламає те, що опір чинить,
Бурлить, ніщо її не спинить.
Сплавляє все, що встигла змити -
Корчі, дерева, кришить плити.
<s sbifac0000
Лужанка
Серпневий ранок. Йду до річки.
вона сумирна, невеличка,
Між каменями дзюркотить
І весело удаль біжить.
А народилась - в полонині,
Далеко, на самій вершині,
Лиш ледве чутним потічком.
Чим далі вниз - біжком, біжком,
Забрала в себе другі звори,
Щоби понести їх у море.
А поки-що через долини
Біжить, звивається. Щоднини
Дає нам воду, прохолоду,
У літню спеку насолоду.
...Та не завжди така вона,
Буває інколи й страшна.
Ламає те, що опір чинить,
Бурлить, ніщо її не спинить.
Сплавляє все, що встигла змити -
Корчі, дерева, кришить плити.
За ніч міняє русло круто,
Відносить все, що не прикуто...
Та нині вона тиха зранку,
Улюблена моя Лужанка.
Між тисяч говірок в мінливому світі
Ти завжди уміла підвестись з колін.
Вогні запалила в тумані досвітні.
Тобі, моя мово, доземний уклін!
З прадавніх давен і до нинішніх весен
Ти звучність береш з солов'їних пісень,
А силу гартуєш у кузні ремесел,
І ясність дає тобі сонячний день.
Вміщаєш красу незрівнянну Стожарів,
Козацького духу нестримний танок,
Шевченкову кобзу і Лесині чари -
Любові і смутку барвистий вінок.
Матусі ласкавої спів-колискова
І батькові щирі напутні слова
Від роду до роду - це серця розмова,
Історія мого народу жива.
Наверно как-то спросит мой читатель:
...Ещё- Зачем, скажи, и для кого в угоду,
Ты, только начинающий писатель,
На русском сочиняешь свои оды?
Но мне не кажется вот это удивительным,
Что я, украинка по матери-отцу,
Пишу на русском языке. Действительно,
Его я, как родной язык, люблю.
Не потому люблю, что было модно,
Любым путём поднявшись над толпой,
Кричать с трибун "Ура!" чему угодно,
Или приказывать: - Кругом! Вперёд! За мной!
На русском говорил не только Ленин,
Указывая путь к счастливой дали,
На нём писали Пушкин, Блок, Есенин,
Писали о любви и о печали.
Не верю я, что ненависть к другому,
К чужому языку или обличью,
Лю
Наверно как-то спросит мой читатель:
- Зачем, скажи, и для кого в угоду,
Ты, только начинающий писатель,
На русском сочиняешь свои оды?
Но мне не кажется вот это удивительным,
Что я, украинка по матери-отцу,
Пишу на русском языке. Действительно,
Его я, как родной язык, люблю.
Не потому люблю, что было модно,
Любым путём поднявшись над толпой,
Кричать с трибун "Ура!" чему угодно,
Или приказывать: - Кругом! Вперёд! За мной!
На русском говорил не только Ленин,
Указывая путь к счастливой дали,
На нём писали Пушкин, Блок, Есенин,
Писали о любви и о печали.
Не верю я, что ненависть к другому,
К чужому языку или обличью,
Любовью возвращается к родному.
Ведёт она лишь к злобе и двуличью.
Других не знаю языков, и русский
Мне близок ещё тем, что он корнями
Восходит не в китайский иль французский,
Он же славянский, испокон был с нами.
И пусть границы нынче разделяют
Россию, Украину, Беларусь,
Историки того не отрицают -
Была единой Киевская Русь.
Тривога
Погляну на дітей і серце защемить-
Чи виховать зумію так, як треба?
Як їх навчити цінувати мить?
У чому їхньої душі потреба?
Чи вистоять вони під натиском принад,
В оточенні швидких на зраду "друзів"?
Чи зможуть виростити диво-сад,
Не загубивши цвіт калини в лузі?
З тривогою за вас наказую й прошу -
Не забувайте батьківську науку,
Для вас, моїх дітей, цю заповідь пишу -
Не приречіть душі на вічну муку.
Донечко-пташинко,
горлице сизенька,
Ти своє гніздечко
Звила далеченько
Від рідного дому,
Квітучого саду,
Не літаєш часто
Сюди на пораду.
Коли стане тяжко
Крилам проти вітру,
Сядь у буйнолисті
Весняного цвіту,
Заспівай, що схоче
Серденько сказати.
А я й тут почую,
Бо я твоя мати.
Не так, як можу,
Не так, як хочу,
А як виходить,
Так і живу.
Від сміху плачу,
В біді - регочу,
По лезу бритви
Сторожко йду.
І хоч не кожна
Здійснилась мрія,
У снах літаю
Я знов і знов.
У серці - віра,
В очах - надія,
В душі - до ближнього
Чиста любов.
Світе милий! я живу, тепер і тут,
І в душі моїй весна не відцвітає.
Я звільнилася від злості чорних пут
І на крилах доброти я знов злітаю.
Кожний ранок, як дарунок, зустрічаю.
Я - щаслива! Я - живу, сміюсь і плачу.
Кожний вечір у надії проводжаю,
Що мине ця ніч і знов тебе побачу.
Спішу-лечу,
Кричу-бурчу,
Себе довела до плачу.
Все кругом йде
Від цих ...чу, ...чу.
Ну, все, втомилася,
Мовчу.
Спешу-лечу,
Кричу-ворчу,
Достало так - реветь хочу.
Сплошь круговерть
От сих ...чу, ...чу.
Ну, всё, намаялась.
Молчу.
Между землею и небом я маюсь,
Вниз - больно падать, наверх - мало сил.
Нету покоя мне, мыслью терзаюсь -
Бог наказал меня иль наградил?
Тесно мне, душно на пыльной дороге,
Тянутся будни, надежды кроша.
Вот уже осень стоит на пороге,
Время рекою течет неспеша.
Хочется снова приветствовать лето,
Тропы лесные пройдя босиком.
Хочется, бодро вставая с рассветом,
Весело песню пустить с ветерком.
Руки расскинув, взлететь мыслью к звездам,
В сердце все краски вселенной вобрать.
Надо спешить, чтобы не было поздно,
Взятое миру при жизни отдать.