Недавно ще гула метелиця, Кругом лежав біленький сніг. А вже барвінку листя стелеться Зеленим килимом до ніг. Воно під снігом і під кригою Всю зиму зелень берегло. І перше стрілося з відлигою, Зустріло сонечко й тепло. Як з перемогою та славою Весна з’являється на світ, То квітне радістю ласкавою Барвіночку синенький цвіт.
Яке це дивне диво — квіти! Чарівні форми й кольори. І можна світові радіти, Як сяє сонечко згори. Тоді всі квіти розцвітають. На казку схоже все стає. Метелики довкіл літають, Бджола між квітами снує. І джміль великий волохатий Танок над квітами веде. В пилкові жовтому, пухнатий То присідає, то гуде. А квіти гарні, розмаїті, Ввібрали диво-кольори. Видовище найкраще в світі, Казкове, що не говори…
Ще на деревах голі віти, Холодний вітер допікає. Та зацвіли весняні квіти, Над ними бджілонька літає. А квіти ніжні і тендітні, Як дотик ручок немовляти. Біленькі, жовті і блакитні… Вони прийшли весну вітати.
Вийшли зрання на гуляння Українські діти, Їх стрічали і вітали Українські квіти. Ось волошки, сонні трошки, Синім шовком шиті, Ясноокі, чисто вмиті, Розбрелись по житі. Ось рожева конюшина, А на ній і комашина, Що, не дивлячись на ранок, Їсть солодке на сніданок. На горбочку мак, В шапці, як козак. Він яскравий, мов вогонь! А бундючний – Бог боронь! Вміє задаватись так, Як будяк! Там росте холодна м’ята (Добре пахне, як пом’ята), Там шовковая трава Щ...ЕщёВийшли зрання на гуляння Українські діти, Їх стрічали і вітали Українські квіти. Ось волошки, сонні трошки, Синім шовком шиті, Ясноокі, чисто вмиті, Розбрелись по житі. Ось рожева конюшина, А на ній і комашина, Що, не дивлячись на ранок, Їсть солодке на сніданок. На горбочку мак, В шапці, як козак. Він яскравий, мов вогонь! А бундючний – Бог боронь! Вміє задаватись так, Як будяк! Там росте холодна м’ята (Добре пахне, як пом’ята), Там шовковая трава Щось шепоче, мов жива. А з травички – ніжні личка: То вже Братик і Сестричка У тих самих кольорах, Що на наших прапорах. Розбрелись по полю діти – Більші, менші і малі – Молоді яскраві квіти
Хризантеми нас цвітом чарують. Пізня осінь прийшла до вікна. В холоди квіти радість дарують. Десь дівається думка сумна. Промінь сонця фарбує довкілля, В небі синьому хмарки пливуть. Почорніло й померзло все зілля... Хризантеми ж, мов зорі цвітуть. Не страшні хризантемам погрози, Сива паморозь, вітру дуття. Не прийшли ще скрипучі морози, Що у квіт забирають життя.
Жасмин повсюди пишно зацвітає, Цвітуть півонії в саду. Усе так пахне, аж душа співає І я по росяній траві іду. Гудуть джмелі і ще малі комашки І співи птахів чути голосні. Червоні й сині зацвіли ромашки І линуть в саме серденько пісні. Краса земна! В словах не передати! Це треба чути й бачити усе. Аж хочеться самому заспівати, А вітер аромат п’янкий несе І манить в прохолоду, до водички, Де пахнуть трави і земля в цвіту. Я поспішаю залюбки до річки І, як в дитинстві, знов вінок плету.
Айстри-зорі — чарівні квіти! Стільки форми і кольорів… А надворі ще літо! Літо! І легкий вітерець з полів… Вдень спекотно і так чарівно, А надвечір туман поплив, Прохолодою тягне дивно Від ріки, від озер, лугів… Небо чисте й таке високе Відкриває чарівний світ. Посміхається синьооко І запрошує у політ. Задивились у небо квіти, У блакитну безмежну даль. До зірок би їм полетіти, Та коріння тримає… Жаль…
Цвіла ромашка в полі на межі, До сонця й вітру бісики пускала, Аж доки руки лагідні, чужі Ромашку для букета не зірвали. Ромашко! Ти п’яніла від тих рук, Ти цілувати їх була готова, Для них за біль своїх образ і мук Ти не знайшла докірливого слова. Благословляла тихо мить ясну, Коли в його потрапила тенета, А він тебе і не любив одну, А лише як прикрасу для букета. 20.07.1962 Симоненко Василь Андрійович
Хризантеми нас цвітом чарують. Пізня осінь прийшла до вікна. В холоди квіти радість дарують. Десь дівається думка сумна. Промінь сонця фарбує довкілля, В небі синьому хмарки пливуть. Почорніло й померзло все зілля... Хризантеми ж, мов зорі цвітуть. Не страшні хризантемам погрози, Сива паморозь, вітру дуття. Не прийшли ще скрипучі морози, Що у квіт забирають життя.
Колись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм намистом. Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли. З них червоні намистинки зійшли. З них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу й росте на землі цей чудовий кущ. 1. Посадіть калину коло школи, Щоб на цілий білий світ Усміхалась щиро доля, Материнський білий цвіт. 2. Посадіть калину на городі, <s sf...ЕщёКолись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм намистом. Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли. З них червоні намистинки зійшли. З них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу й росте на землі цей чудовий кущ. 1. Посадіть калину коло школи, Щоб на цілий білий світ Усміхалась щиро доля, Материнський білий цвіт. 2. Посадіть калину на городі, Щоб розквітнула земля! Із роси - пречиста врода, З неба - почерк журавля. 3. Посадіть калину коло тину, Щоби злагода цвіла. Буде щедрою родина, Буде честь їй і хвала. 4. Просадіть калину коло хати, Щоб на всеньке, на життя! Стане кожен ранок святом, Дітям буде вороття. 5. Посадіть калину в чистім полі, Хай вона освятить час! Рід наш дуже любить волю, Хай же й воля любить нас! 6. Посадіть калину коло школи. А щоб цвіт її не стерся, Не зів'янув в спориші. Посадіте коло серця, Щоб цвіла вона в душі...
Зоряна калина Говорила мати: «Не забуться, сину, Як будуєш хату, посади калину. Білий цвіт калини — радість України, А вогняні грона — наша кров червона. Зоряна калина і краса, і врода Нашої країни — нашого народу». — Пам'ятаєш, сину, що казала мати: «Посади калину в себе біля хати». Ми українці - велика родина, Мова і пісня у нас солов'їна! Квітне в садочку червона калина, Рідна...ЕщёЗоряна калина Говорила мати: «Не забуться, сину, Як будуєш хату, посади калину. Білий цвіт калини — радість України, А вогняні грона — наша кров червона. Зоряна калина і краса, і врода Нашої країни — нашого народу». — Пам'ятаєш, сину, що казала мати: «Посади калину в себе біля хати». Ми українці - велика родина, Мова і пісня у нас солов'їна! Квітне в садочку червона калина, Рідна земля для нас всіх - Україна. Білий цвіт на калині, як фата на дівчині, Білим цвітом калина рясна. Цвіт калини – кохання, цвіт калини – чекання, Білим цвітом буяє весна. «Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною – коли росте» «Червона калина від ста хвороб лікує» Калина допомагає вилікуватись від високого кров'яного тиску, кашлю, вживають її також при серцевих нападах. Ягоди калини та її кора мають цілющі властивості. Відвар калини, а також спиртову настоянку використовують як кровоспинні засоби. Ягоди можна вживати як гіпотензивний, послаблюючий, потогінний засіб. Під час епідемій ГРЗ рекомендовано вживати ягоди калини з медом. Садили кущ калини коло хати: Очистить і повітря навесні І знадобиться у зимові дні. Бо чай з калини – ліки від застуди. Шанують цю красуню пишну люди І лагідно калинонькою звуть, Цілющий чай і сік калини п’ють.
Il presidente del parlamento estone Henn Polluaas ha esortato la Russia a “ripristinare i territori occupati”. Secondo il politico, la Russia ha annesso il 5% dell’Estonia.
Перехід церковних громад до ПЦУ — процес переходу парафій Української православної церкви (Московського патріархату) до Православної церкви України, який розпочався після створення у результаті Об'єднавчого со...
20 серпня о 10:30 відбудеться відкриття реалібітаційного кабінету який знаходиться в районній лікарні м.Заставна, свято відбуватиметься на подвір’ї районної лікарні а саме по...
Комментарии 406
Які дивовижні ці квіти,
У кожній чарівність своя.
Всі різні, та й що говорити —
У квіти закохана я.
Дивитись годинами можна
На ніжні пелюстки в росі.
Дивує і радує кожна,
А щастя дарують усі.
І тюльпани радісно потім проростуть.
Ось нарциси гордо вже вилізли з землі.
Щастя всім приносять квіточки малі.
Кругом лежав біленький сніг.
А вже барвінку листя стелеться
Зеленим килимом до ніг.
Воно під снігом і під кригою
Всю зиму зелень берегло.
І перше стрілося з відлигою,
Зустріло сонечко й тепло.
Як з перемогою та славою
Весна з’являється на світ,
То квітне радістю ласкавою
Барвіночку синенький цвіт.
Чарівні форми й кольори.
І можна світові радіти,
Як сяє сонечко згори.
Тоді всі квіти розцвітають.
На казку схоже все стає.
Метелики довкіл літають,
Бджола між квітами снує.
І джміль великий волохатий
Танок над квітами веде.
В пилкові жовтому, пухнатий
То присідає, то гуде.
А квіти гарні, розмаїті,
Ввібрали диво-кольори.
Видовище найкраще в світі,
Казкове, що не говори…
Холодний вітер допікає.
Та зацвіли весняні квіти,
Над ними бджілонька літає.
А квіти ніжні і тендітні,
Як дотик ручок немовляти.
Біленькі, жовті і блакитні…
Вони прийшли весну вітати.
Українські діти,
Їх стрічали і вітали
Українські квіти.
Ось волошки, сонні трошки,
Синім шовком шиті,
Ясноокі, чисто вмиті,
Розбрелись по житі.
Ось рожева конюшина,
А на ній і комашина,
Що, не дивлячись на ранок,
Їсть солодке на сніданок.
На горбочку мак,
В шапці, як козак.
Він яскравий, мов вогонь!
А бундючний – Бог боронь!
Вміє задаватись так,
Як будяк!
Там росте холодна м’ята
(Добре пахне, як пом’ята),
Там шовковая трава
Щ...ЕщёВийшли зрання на гуляння
Українські діти,
Їх стрічали і вітали
Українські квіти.
Ось волошки, сонні трошки,
Синім шовком шиті,
Ясноокі, чисто вмиті,
Розбрелись по житі.
Ось рожева конюшина,
А на ній і комашина,
Що, не дивлячись на ранок,
Їсть солодке на сніданок.
На горбочку мак,
В шапці, як козак.
Він яскравий, мов вогонь!
А бундючний – Бог боронь!
Вміє задаватись так,
Як будяк!
Там росте холодна м’ята
(Добре пахне, як пом’ята),
Там шовковая трава
Щось шепоче, мов жива.
А з травички – ніжні личка:
То вже Братик і Сестричка
У тих самих кольорах,
Що на наших прапорах.
Розбрелись по полю діти –
Більші, менші і малі –
Молоді яскраві квіти
Пізня осінь прийшла до вікна.
В холоди квіти радість дарують.
Десь дівається думка сумна.
Промінь сонця фарбує довкілля,
В небі синьому хмарки пливуть.
Почорніло й померзло все зілля...
Хризантеми ж, мов зорі цвітуть.
Не страшні хризантемам погрози,
Сива паморозь, вітру дуття.
Не прийшли ще скрипучі морози,
Що у квіт забирають життя.
Соняхи, жоржина,
Айстри і шипшина,
Васильки, ромашки,
Лілії, волошки,
Мальви, чорнобривці,
Звіробій, чорниці,
М’ята і калина,
Маки, горобина,
Півники, брусниця,
Грицики, суниця,
Нагідки, космеї,
Рожі, калатеї,
Примули, малина,
Рута та ожина –
Це усе рослини
Й квіти України.
Барвіє барвінок у нас біля хати,
Синіє над стежкою ніжний хрещатий.
І каже барвінок:"Є квіти у мене
і листячко те, що й зимою зелене!"
Там, де колоси налиті,
Розцвіта волошка в житі.
На голівці у волошки,
Поселилось неба трошки...
Де мак зацвів, червоний мак.
Поглянь, як радісно довкола,
Цвіте червоно, гарно як!
Як у дитинстві ляж на спину
Поміж червоних маківок.
У небо глянь хоч на хвилину,
Де стільки простору й пташок.
Де стільки радості і співу,
І щастя стільки, і краси.
Запам’ятай цю мить щасливу
І у душі своїй неси.
І на квітки поглянь пильніше,
Яка чарівність в дивних квітах,І напиши про них вірша.
Це ж наше рідне — найрідніше,
І українська в нім душа.
Тендітність, ніжність пелюсток!
Вогніють рясно поміж жита
Червоні голови квіток.
Цвітуть півонії в саду.
Усе так пахне, аж душа співає
І я по росяній траві іду.
Гудуть джмелі і ще малі комашки
І співи птахів чути голосні.
Червоні й сині зацвіли ромашки
І линуть в саме серденько пісні.
Краса земна! В словах не передати!
Це треба чути й бачити усе.
Аж хочеться самому заспівати,
А вітер аромат п’янкий несе
І манить в прохолоду, до водички,
Де пахнуть трави і земля в цвіту.
Я поспішаю залюбки до річки
І, як в дитинстві, знов вінок плету.
Стільки форми і кольорів…
А надворі ще літо! Літо!
І легкий вітерець з полів…
Вдень спекотно і так чарівно,
А надвечір туман поплив,
Прохолодою тягне дивно
Від ріки, від озер, лугів…
Небо чисте й таке високе
Відкриває чарівний світ.
Посміхається синьооко
І запрошує у політ.
Задивились у небо квіти,
У блакитну безмежну даль.
До зірок би їм полетіти,
Та коріння тримає… Жаль…
До сонця й вітру бісики пускала,
Аж доки руки лагідні, чужі
Ромашку для букета не зірвали.
Ромашко! Ти п’яніла від тих рук,
Ти цілувати їх була готова,
Для них за біль своїх образ і мук
Ти не знайшла докірливого слова.
Благословляла тихо мить ясну,
Коли в його потрапила тенета,
А він тебе і не любив одну,
А лише як прикрасу для букета. 20.07.1962 Симоненко Василь Андрійович
Пізня осінь прийшла до вікна.
В холоди квіти радість дарують.
Десь дівається думка сумна.
Промінь сонця фарбує довкілля,
В небі синьому хмарки пливуть.
Почорніло й померзло все зілля...
Хризантеми ж, мов зорі цвітуть.
Не страшні хризантемам погрози,
Сива паморозь, вітру дуття.
Не прийшли ще скрипучі морози,
Що у квіт забирають життя.
І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм намистом.
Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли. З них червоні намистинки зійшли. З них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу й росте на землі цей чудовий кущ. 1. Посадіть калину коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхалась щиро доля,
Материнський білий цвіт.
2. Посадіть калину на городі,
<s sf...ЕщёКолись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон.
І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм намистом.
Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли. З них червоні намистинки зійшли. З них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу й росте на землі цей чудовий кущ. 1. Посадіть калину коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхалась щиро доля,
Материнський білий цвіт.
2. Посадіть калину на городі,
Щоб розквітнула земля!
Із роси - пречиста врода,
З неба - почерк журавля.
3. Посадіть калину коло тину,
Щоби злагода цвіла.
Буде щедрою родина,
Буде честь їй і хвала.
4. Просадіть калину коло хати,
Щоб на всеньке, на життя!
Стане кожен ранок святом,
Дітям буде вороття.
5. Посадіть калину в чистім полі,
Хай вона освятить час!
Рід наш дуже любить волю,
Хай же й воля любить нас!
6. Посадіть калину коло школи.
А щоб цвіт її не стерся,
Не зів'янув в спориші.
Посадіте коло серця,
Щоб цвіла вона в душі...
Говорила мати: «Не забуться, сину,
Як будуєш хату, посади калину.
Білий цвіт калини — радість України,
А вогняні грона — наша кров червона.
Зоряна калина і краса, і врода
Нашої країни — нашого народу». —
Пам'ятаєш, сину, що казала мати:
«Посади калину в себе біля хати». Ми українці - велика родина,
Мова і пісня у нас солов'їна!
Квітне в садочку червона калина,
Рідна...ЕщёЗоряна калина
Говорила мати: «Не забуться, сину,
Як будуєш хату, посади калину.
Білий цвіт калини — радість України,
А вогняні грона — наша кров червона.
Зоряна калина і краса, і врода
Нашої країни — нашого народу». —
Пам'ятаєш, сину, що казала мати:
«Посади калину в себе біля хати». Ми українці - велика родина,
Мова і пісня у нас солов'їна!
Квітне в садочку червона калина,
Рідна земля для нас всіх - Україна. Білий цвіт на калині, як фата на дівчині,
Білим цвітом калина рясна.
Цвіт калини – кохання, цвіт калини – чекання,
Білим цвітом буяє весна. «Милуйся калиною, коли цвіте,
а дитиною – коли росте» «Червона калина від ста хвороб лікує»
Калина допомагає вилікуватись від
високого кров'яного тиску, кашлю,
вживають її також при серцевих нападах.
Ягоди калини та її кора мають цілющі
властивості. Відвар калини, а також
спиртову настоянку використовують як
кровоспинні засоби. Ягоди можна вживати
як гіпотензивний, послаблюючий,
потогінний засіб. Під час епідемій ГРЗ
рекомендовано вживати ягоди калини з
медом.
Садили кущ калини коло хати:
Очистить і повітря навесні
І знадобиться у зимові дні.
Бо чай з калини – ліки від застуди.
Шанують цю красуню пишну люди
І лагідно калинонькою звуть,
Цілющий чай і сік калини п’ють.
Леся Українка
Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.
Та недовго навтішалась
Конвалія біла, –
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.
Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає.
То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.
Промовила конвалія:
«Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!»
Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.
Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.
Недовго
...ЕщёКонваліяЛеся Українка
Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.
Та недовго навтішалась
Конвалія біла, –
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.
Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає.
То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.
Промовила конвалія:
«Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!»
Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.
Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.
Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.
Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів’ялу,
Залишить байдуже!..
[Волинь, 30.10.1884]