Не було впевненості в тому, що це «моя» партія, за неї варто і в вогонь, і в воду. Крім певного періоду ейфорії в кін. 2004 – на поч. 2005 року. Зараз, у 2019 році я можу сказати, що впевненість у проходженні «моїх» людей у Верховну Раду посилилась. Це не олігархи, не зашкварені чиновники з довгим корупційним шлейфом, не одіозні політики, які будують себе на скандалах (той же Мураєв, Ляшко та інші), це не дзвінкоголосі соловейки типу Юлії Тимошенко, які прекрасно ведуть дебати, але які давно показали свої найгірші риси управлінців та вміння розвалювати коаліції. Це молоді люди, які вже багато зробили у своїй сфері і зарекомендували себе, як прекрасні менеджери, спеціалісти, журналісти, волонтери тощо. Партія «Голос» - це не просто професіонали, це проукраїнські громадяни, які зможуть відстояти інтереси галичан та луганчан, житомирців та херсонців. Це, переважно, молоді жінки й чоловіки віком 30-40 років, які прекрасно орієнтуються в ринковому світі і не зашорені старими радянськими постулатами, які давно втратили актуальність. Тут немає токсичної пропаганди «руського міра» чи, навпаки, радикального націоналізму, який сприймається одиницями.
Окремо зупинюсь на нещодавному ефірі Тимошенко з Вакарчуком. Так, Святослав дуже оптимістично пішов у двобій з мегапрофесіоналом у сфері словоблуддя та газових питань. Газ – це те, де Тимошенко переплюнути практично неможливо, особливо, не спеціалісту. Виграти дебати на емоціях нереально. Але, Вакарчук – це не вся партія Голос, це лише найбільш впізнавана персона. Повірте, там дуже багато незаплямованих і професійних людей, які не базікають 20 років, а мовчки роблять свою справу.
Тому я роблю ставку на молодих професіоналів з «Голосу».
Ні з ким гостро сперечатись не збираюсь. Ваша думка – ваше право. Просто пропоную альтернативу старому олігархату і чиновництву.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев