Из достоверных источников усматривается, что Дзюньковское имение принадлежало к значительным владениям, а Дчунков (так его в то время называли) был его центральной частью. В начале XVIII ст. он выступает как село Дзюньков.
Серед поселень, які існували на середину XVII ст. та існують до цього часу, Микола Крикун згадує село Дзюньків (Dziuńkow), перша письмова згадка про яке зафіксована в актах коронного трибуналу за 1590, 1600, 1602, 1604, 1609 та 1612 рр., а також в подимних реєстрах за 1629 і 1664 рр. та під час поділу маєтків князя Януша Вишневецького у 1651 році. В цьому ж описі згадується «Junnokuf», що перекладається з польської мови як юний (юна) - слобода, яку закладено за участю відомого французького інженера, математика, архітектора та топографа, який служив двом королям польському та французькому - ГІЙОМ ЛЕВАССЕР де БОПЛАН. Він знаходився на Україні з 1630 по 1647 рр. У своєму листі до короля останній повідомляв про закладення без
...Ещё
Из достоверных источников усматривается, что Дзюньковское имение принадлежало к значительным владениям, а Дчунков (так его в то время называли) был его центральной частью. В начале XVIII ст. он выступает как село Дзюньков.
Серед поселень, які існували на середину XVII ст. та існують до цього часу, Микола Крикун згадує село Дзюньків (Dziuńkow), перша письмова згадка про яке зафіксована в актах коронного трибуналу за 1590, 1600, 1602, 1604, 1609 та 1612 рр., а також в подимних реєстрах за 1629 і 1664 рр. та під час поділу маєтків князя Януша Вишневецького у 1651 році. В цьому ж описі згадується «Junnokuf», що перекладається з польської мови як юний (юна) - слобода, яку закладено за участю відомого французького інженера, математика, архітектора та топографа, який служив двом королям польському та французькому - ГІЙОМ ЛЕВАССЕР де БОПЛАН. Він знаходився на Україні з 1630 по 1647 рр. У своєму листі до короля останній повідомляв про закладення безпосередньо ним 50 слобід, з яких згодом виросло більше 1000 сіл.
Однак, с. Дчуньков згадується значно раніше. Наприклад у 1570 році ним уперше володіли Брацлавські бояри Семашки, Комарі, затим Волинські земляни Сиропятовичі та Гулевичі, про що є відомості в Географічному словнику Королівства Польського. У тому ж році 06 січня згадується Ободенского сельмще Чжуньков у відповідному розпорядженні Короля Польщі Сигизмунда-Августа про здійснення розмежування кордонів між Брацлавським, Подільським і Київським воєводствами.
Безпосередньо Дзюньківський маєток складався, як зазначає Л.Похилевич, з… шести кутков или частей местечка носят названиия: Рогатинка, Слободка, Маниты, Красиловка, Опалинка и Обозовка».
Земли, которые лежали на Дзюньковских пустынных грунтах, принадлежали непосредственно имению, другие имели статус свободных и насильно отобранных у козаков или мелких помещиков, а также села и селища, которые к настоящему времени нам были неизвестны. Среди них:
Село Волайковцы, или Олайковцы, которым до 1570 года владел боярин Брацлавского уезда Семашко.
У своїй праці «Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях»: статті і матеріали. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2008. 412 с. ISBN 978-966-8197-52-9) Микола Крикун наводить поселення, які існували на середину XVII ст. та існують до цього часу, а також поселення, які названі тільки в першій чверті XVII ст., а вже від XVIII ст. не існують.
...Ещё
Безпосередньо Дзюньківський маєток складався, як зазначає Л.Похилевич, з… шести кутков или частей местечка носят названиия: Рогатинка, Слободка, Маниты, Красиловка, Опалинка и Обозовка».
Земли, которые лежали на Дзюньковских пустынных грунтах, принадлежали непосредственно имению, другие имели статус свободных и насильно отобранных у козаков или мелких помещиков, а также села и селища, которые к настоящему времени нам были неизвестны. Среди них:
Село Волайковцы, или Олайковцы, которым до 1570 года владел боярин Брацлавского уезда Семашко.
У своїй праці «Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях»: статті і матеріали. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2008. 412 с. ISBN 978-966-8197-52-9) Микола Крикун наводить поселення, які існували на середину XVII ст. та існують до цього часу, а також поселення, які названі тільки в першій чверті XVII ст., а вже від XVIII ст. не існують. Серед цих поселень королівські та шляхетські маєтки, що належали Брацлавському воєводству Річі Посполитої.
В переліку шляхетські маєтків, які були названі у першій чверті XVII ст., а від XVIII не існують є село Волайківці (на польській мові Wołajkowce), перша письмова згадка про яке датована 1590 роком в актах коронного трибуналу. Як варіант ще однієї назви цього села польською мовою – Olejkowce (Олейковці), про що, знову ж таки записано в актах коронного трибуналу у 1604 та 1606 роках. Другий варіант назви села – Wołokowce (Волоковці) зафіксовано в актах коронного трибуналу за 1612 рік. І, як зазначає автор, в усіх випадках село названо та було засновано біля м.Дзюнькова Вінницької області.
Слобода Козловская, которую заложил в 1627 году некто Козловский -дидыч Дзюнькова.
За нових дідичів Дзюнькова – шельвовських, страдомських, вольських, кухарських і козловських, навколо його кордонів була пустка – не обжита місцевість. У 1627 році, як видно зі Словника, один з дідичів дехто Козловський неподалік Дзюнькова, в перервах м
...Ещё
В переліку шляхетські маєтків, які були названі у першій чверті XVII ст., а від XVIII не існують є село Волайківці (на польській мові Wołajkowce), перша письмова згадка про яке датована 1590 роком в актах коронного трибуналу. Як варіант ще однієї назви цього села польською мовою – Olejkowce (Олейковці), про що, знову ж таки записано в актах коронного трибуналу у 1604 та 1606 роках. Другий варіант назви села – Wołokowce (Волоковці) зафіксовано в актах коронного трибуналу за 1612 рік. І, як зазначає автор, в усіх випадках село названо та було засновано біля м.Дзюнькова Вінницької області.
Слобода Козловская, которую заложил в 1627 году некто Козловский -дидыч Дзюнькова.
За нових дідичів Дзюнькова – шельвовських, страдомських, вольських, кухарських і козловських, навколо його кордонів була пустка – не обжита місцевість. У 1627 році, як видно зі Словника, один з дідичів дехто Козловський неподалік Дзюнькова, в перервах між наїздами татарськими, заложив слободу, яка отримала назву «Козловська», про що є відповідний акт. Слободу було презентовано славному лицарю Стефанові Хмелівському - воєводі віленському (1714+ до 19.12.1723), який край цей від частих нападів татар захищав.
Оскільки про це поселення не згадується в жодному офіційному документі, окрім Словника Географічного королівства польського, цілком ймовірно, що слободу було зруйновано татарами близько середини XVII ст. (Авт.).
В первой половине XVII ст. Дзюньковщизной владеет князь Юрий Збаражский, каштелян Краковский, который в 1631 году помирает и, большие латифундии добра переходит во владение к князям Вишневецким.
Слобода «До вику», которая упоминается в 1664 году в списке населенных пунктов Брацлавского уезда, которые платили в казну подымное.
В архіві Юго-Западной России зустрічаємо перелік поселень, що існували на середину XVII ст. Брацлавського повіту, які платили податотк Речі Посполитій у 1664 році. Зокрема згадуються поселення під назвою «Dowiku» (Довіку), з якого платили в казну лише з одного диму. А перелік населених пунктів: м.Борщагівка, Скибинці, Кур’янці, Голохвастов (суч. Новофастов), Бубенек (очевидно Бабинці) та містечко Дзюньків дають всі підстави стверджувати, що це поселення є прототипом майбутнього села «Doloteckie» (Долотецьке).
Джерело: Архів Юго-Западной России, ч. 7 том2. Киев, 1890, ст. 543-544).
Це поселення очевидно стояло пустим до першої половини XVIII ст.
В 1717 году князь Константин Вишневецкий платил
...Ещё
Слобода «До вику», которая упоминается в 1664 году в списке населенных пунктов Брацлавского уезда, которые платили в казну подымное.
В архіві Юго-Западной России зустрічаємо перелік поселень, що існували на середину XVII ст. Брацлавського повіту, які платили податотк Речі Посполитій у 1664 році. Зокрема згадуються поселення під назвою «Dowiku» (Довіку), з якого платили в казну лише з одного диму. А перелік населених пунктів: м.Борщагівка, Скибинці, Кур’янці, Голохвастов (суч. Новофастов), Бубенек (очевидно Бабинці) та містечко Дзюньків дають всі підстави стверджувати, що це поселення є прототипом майбутнього села «Doloteckie» (Долотецьке).
Джерело: Архів Юго-Западной России, ч. 7 том2. Киев, 1890, ст. 543-544).
Це поселення очевидно стояло пустим до першої половини XVIII ст.
В 1717 году князь Константин Вишневецкий платил с Дзюнькова в казну Речи Посполитой всего лишь за 15 дымов.
В 1718 году некто Козловский предпринял к Дзюнькову навет Интромиссии.
Некто Максим Грабский в том же году держал в Дзюнькове 7 дымов.
В 1722 году Брацлавский хорунжий Михаил Калетинский захватил хутор «Наказное», который был расположен на Дзюньковских землях. Стража князя Вишневецкого разрушила ихние халупы, а подданных разогнала.
В 1750 году впервые упоминается Дзюньковский ключ в состав которого входили: м. Дзюньков, села Наказное, Юнашки, две фольварки, а также два урочища: Сжарайовка (прозванная Збаражовка) и Раскопанная Дамба. Среди них чась земель свободные, часть захваченные силой и часть, что принадлежат к Дзюньковскому ключу.
В 1763 году Дзюньковское имение значительно расширилось и по приросту населения получило статус местечка.
В 1772 году в состав Дюньковского ключа входили м.Дзюньков с селами: Наказным, Долотецким, Обозовкой и Юнашками. Принадлежал ключ графам Пржежджицким.
В 1786 году
...Ещё
В 1722 году Брацлавский хорунжий Михаил Калетинский захватил хутор «Наказное», который был расположен на Дзюньковских землях. Стража князя Вишневецкого разрушила ихние халупы, а подданных разогнала.
В 1750 году впервые упоминается Дзюньковский ключ в состав которого входили: м. Дзюньков, села Наказное, Юнашки, две фольварки, а также два урочища: Сжарайовка (прозванная Збаражовка) и Раскопанная Дамба. Среди них чась земель свободные, часть захваченные силой и часть, что принадлежат к Дзюньковскому ключу.
В 1763 году Дзюньковское имение значительно расширилось и по приросту населения получило статус местечка.
В 1772 году в состав Дюньковского ключа входили м.Дзюньков с селами: Наказным, Долотецким, Обозовкой и Юнашками. Принадлежал ключ графам Пржежджицким.
В 1786 году держал Дзюньков Денис Комар.
В 1800 году Дзюньковский ключ приобрел граф Адам Станиславович Ржевусский. После его смерти (1825) в 1829 году ключ переходит к его сыну Ернесту графу Ржевусскому.
В 1859 году от Ернеста ключ переходит во владение к его старшему брату Адаму Адамовичу Ржевусскому – генерал-лейтенанту Австрийско-Российской армии.
По викупному договору 1863 року селянська громада містечка Погребищ придбала у власність 2107 дес. землі за 103,582 руб.: м. Джуньків (1986 дес.) за 96,235 руб, с. Наказне (722 дес.) за 34,244 руб, с. Розкопане (951 дес.) за 45,244 руб, с. Прицівка (586 дес.) за 28, 581 руб.
Ключ находился в руках графов Ржевусских 88 лет (1800-1888 гг.) до 17 апреля 1888 года (день смерти последнего дидыча Погребищенского ключа графа Адама Адамовича Ржевусского- генерал-лейтенанта Австрийско-Российской армии).
Великі земельні володіння графа успадкували два його сини – графи Адам Адамович та Леонс Адамович Ржевуцькі. Садиба у с. Верховня, власницьке село Капустинці, чотири селища: Злодіївка, Княжа, Кур’янчик і Чипіжинці Бабинецької волості Сквирського повіту перейшли до його сина - Адама Адамовича Ржевуцького (1847 – 1932), народженого від першого шлюбу з Олександрою Ржевуцькою (Жеребцовою, Лопухіною).
Графу Леонсу Адамовичу Ржевуцькому переходить у спадок: містечко Погребище, один виселок і шість хуторів, що належать до Погребиської волості Бердичівського повіту, а також м. Борщагівка, с. Мормуліївка та хутір Кур’янчик Бабинецької волості Сквирського повіту.
Дзюньківський ключ (всього 26 населених пунктів) також був поділений між трьома власниками, - сином графа Адама Адамовича Ржевуцького - графом Леонсом Адамовичем Ржевуцькиим (1871 – 1926), народженим від третього шлюбу з графинею Ядвигою Федорівною Ячевською, та подру
...Ещё
Великі земельні володіння графа успадкували два його сини – графи Адам Адамович та Леонс Адамович Ржевуцькі. Садиба у с. Верховня, власницьке село Капустинці, чотири селища: Злодіївка, Княжа, Кур’янчик і Чипіжинці Бабинецької волості Сквирського повіту перейшли до його сина - Адама Адамовича Ржевуцького (1847 – 1932), народженого від першого шлюбу з Олександрою Ржевуцькою (Жеребцовою, Лопухіною).
Графу Леонсу Адамовичу Ржевуцькому переходить у спадок: містечко Погребище, один виселок і шість хуторів, що належать до Погребиської волості Бердичівського повіту, а також м. Борщагівка, с. Мормуліївка та хутір Кур’янчик Бабинецької волості Сквирського повіту.
Дзюньківський ключ (всього 26 населених пунктів) також був поділений між трьома власниками, - сином графа Адама Адамовича Ржевуцького - графом Леонсом Адамовичем Ржевуцькиим (1871 – 1926), народженим від третього шлюбу з графинею Ядвигою Федорівною Ячевською, та подружжям Ігнат’євих – Миколою Павловичем і Катериною Леонідівною.
Містечко Дзюньків з колишніми власницькими селами Наказне, Розкопане: вісім хуторів та одне урочище, що належали до Дзюньківської волості Бердичівського повіту, а також власницькі села Кур’янці та Скибинці, що належали до Бабинецької волості Сквирського повіту, придбала графиня Катерина Леонідівна Ігнат’єва.
Власницькі села Адамівку (Прицевка), Круподеринці та Попівці, два хутори та два урочища, що належали до Погребиської волості Бердичівського повіту, придбав граф Микола Павлович Ігнат’єв.
Колишні власницькі села: Долотецьке з хуторами «Березина», «Дубина» та дві залізнодорожні будки придбав у власність поміщик дворянин Цезарій Цезарійович Подгорський, хутір «Церковний» належить церковній притчі, ферму «Вовчий Яр», ака знаходилася на триторії села, придбав дворянин Микола Олександрович Шубович.
Селище Обозівку придбав дворянин Микола Олександрович Шубович. Ліс, щ
...Ещё
Містечко Дзюньків з колишніми власницькими селами Наказне, Розкопане: вісім хуторів та одне урочище, що належали до Дзюньківської волості Бердичівського повіту, а також власницькі села Кур’янці та Скибинці, що належали до Бабинецької волості Сквирського повіту, придбала графиня Катерина Леонідівна Ігнат’єва.
Власницькі села Адамівку (Прицевка), Круподеринці та Попівці, два хутори та два урочища, що належали до Погребиської волості Бердичівського повіту, придбав граф Микола Павлович Ігнат’єв.
Колишні власницькі села: Долотецьке з хуторами «Березина», «Дубина» та дві залізнодорожні будки придбав у власність поміщик дворянин Цезарій Цезарійович Подгорський, хутір «Церковний» належить церковній притчі, ферму «Вовчий Яр», ака знаходилася на триторії села, придбав дворянин Микола Олександрович Шубович.
Селище Обозівку придбав дворянин Микола Олександрович Шубович. Ліс, що належав селищу, продано Гершку Чижику, а урочище придбала дворянка Марія Федосіївна Лісовська.
Село Юнашки з хутором «Березина» відійшло у власність дворянина Олександра Євтихійовча Сувчинського.
Село Саражинці з двома хуторами - «Лісок» та «Заржицького ліс» придбав Фадей Йосипович Гейбович.
Село Павлівку з хуторами «Бажарня», «Зозулинці, «Запуст», ліс великий «Подерте», ферму «Герцик» придбав поміщик Йосип Діонісійович Тлуховський, а хутор «Церковний» знаходився у власності церковного притчу.
Зазначені володіння перебували у їх власників до початку революційних подій 1917 року.
Мы используем cookie-файлы, чтобы улучшить сервисы для вас. Если ваш возраст менее 13 лет, настроить cookie-файлы должен ваш законный представитель. Больше информации
Комментарии 7
Из достоверных источников
усматривается, что Дзюньковское имение принадлежало к
значительным владениям, а Дчунков (так его в то время называли) был его
центральной частью. В начале XVIII ст. он выступает как село Дзюньков.
Серед поселень, які існували на середину
...ЕщёXVII ст. та існують до цього часу, Микола Крикун згадує село Дзюньків
(Dziuńkow), перша письмова згадка про яке зафіксована в актах коронного
трибуналу за 1590, 1600, 1602, 1604, 1609 та 1612 рр., а також в подимних
реєстрах за 1629 і 1664 рр. та під час поділу маєтків князя Януша Вишневецького
у 1651 році. В цьому ж описі згадується «Junnokuf», що перекладається з
польської мови як юний (юна) - слобода, яку
закладено за участю відомого французького інженера, математика, архітектора та
топографа, який служив двом королям польському та французькому - ГІЙОМ ЛЕВАССЕР
де БОПЛАН. Він знаходився на Україні з
1630 по 1647 рр. У своєму листі до короля останній повідомляв про закладення
без
Из достоверных источников
усматривается, что Дзюньковское имение принадлежало к
значительным владениям, а Дчунков (так его в то время называли) был его
центральной частью. В начале XVIII ст. он выступает как село Дзюньков.
Серед поселень, які існували на середину
XVII ст. та існують до цього часу, Микола Крикун згадує село Дзюньків
(Dziuńkow), перша письмова згадка про яке зафіксована в актах коронного
трибуналу за 1590, 1600, 1602, 1604, 1609 та 1612 рр., а також в подимних
реєстрах за 1629 і 1664 рр. та під час поділу маєтків князя Януша Вишневецького
у 1651 році. В цьому ж описі згадується «Junnokuf», що перекладається з
польської мови як юний (юна) - слобода, яку
закладено за участю відомого французького інженера, математика, архітектора та
топографа, який служив двом королям польському та французькому - ГІЙОМ ЛЕВАССЕР
де БОПЛАН. Він знаходився на Україні з
1630 по 1647 рр. У своєму листі до короля останній повідомляв про закладення
безпосередньо ним 50 слобід, з яких згодом виросло більше 1000 сіл.
Однак, с. Дчуньков
згадується значно раніше. Наприклад у 1570 році ним уперше володіли Брацлавські
бояри Семашки, Комарі, затим Волинські земляни Сиропятовичі та Гулевичі, про що є відомості в Географічному словнику Королівства
Польського. У тому ж році 06
січня згадується Ободенского сельмще Чжуньков
у відповідному розпорядженні Короля Польщі Сигизмунда-Августа про здійснення
розмежування кордонів між Брацлавським, Подільським і Київським воєводствами.
Безпосередньо
Дзюньківський маєток складався, як зазначає Л.Похилевич, з… шести
кутков или частей местечка носят названиия: Рогатинка, Слободка, Маниты,
Красиловка, Опалинка и Обозовка».
Земли, которые лежали на Дзюньковских пустынных грунтах, принадлежали
непосредственно имению, другие имели статус свободных и насильно отобранных у козаков
или мелких помещиков, а также села и
селища, которые к настоящему времени нам были неизвестны. Среди них:
Село
Волайковцы, или Олайковцы, которым до 1570 года владел боярин Брацлавского
уезда Семашко.
У своїй праці «Брацлавське
...Ещёвоєводство у XVI-XVIII століттях»:
статті і матеріали. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету,
2008. 412 с. ISBN 978-966-8197-52-9) Микола Крикун наводить поселення, які існували на середину XVII
ст. та існують до цього часу, а також поселення, які названі тільки в першій
чверті XVII ст., а вже від
XVIII ст. не існують.
Безпосередньо
Дзюньківський маєток складався, як зазначає Л.Похилевич, з… шести
кутков или частей местечка носят названиия: Рогатинка, Слободка, Маниты,
Красиловка, Опалинка и Обозовка».
Земли, которые лежали на Дзюньковских пустынных грунтах, принадлежали
непосредственно имению, другие имели статус свободных и насильно отобранных у козаков
или мелких помещиков, а также села и
селища, которые к настоящему времени нам были неизвестны. Среди них:
Село
Волайковцы, или Олайковцы, которым до 1570 года владел боярин Брацлавского
уезда Семашко.
У своїй праці «Брацлавське
воєводство у XVI-XVIII століттях»:
статті і матеріали. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету,
2008. 412 с. ISBN 978-966-8197-52-9) Микола Крикун наводить поселення, які існували на середину XVII
ст. та існують до цього часу, а також поселення, які названі тільки в першій
чверті XVII ст., а вже від
XVIII ст. не існують. Серед цих
поселень королівські та шляхетські
маєтки, що належали Брацлавському воєводству Річі Посполитої.
В переліку шляхетські маєтків, які були
названі у першій чверті XVII ст., а від XVIII не існують є село Волайківці (на польській мові Wołajkowce), перша
письмова згадка про яке датована 1590 роком в актах коронного трибуналу. Як
варіант ще однієї назви цього села польською мовою – Olejkowce (Олейковці), про що, знову ж таки записано в актах
коронного трибуналу у 1604 та 1606 роках. Другий варіант назви села – Wołokowce (Волоковці) зафіксовано в актах
коронного трибуналу за 1612 рік. І, як зазначає автор, в усіх випадках село названо
та було засновано біля м.Дзюнькова Вінницької області.
Слобода
Козловская, которую заложил в 1627 году некто Козловский -дидыч Дзюнькова.
За нових дідичів
...ЕщёДзюнькова – шельвовських, страдомських, вольських, кухарських і
козловських, навколо його кордонів була
пустка – не обжита місцевість. У 1627 році, як видно зі Словника, один з
дідичів дехто Козловський неподалік Дзюнькова, в перервах м
В переліку шляхетські маєтків, які були
названі у першій чверті XVII ст., а від XVIII не існують є село Волайківці (на польській мові Wołajkowce), перша
письмова згадка про яке датована 1590 роком в актах коронного трибуналу. Як
варіант ще однієї назви цього села польською мовою – Olejkowce (Олейковці), про що, знову ж таки записано в актах
коронного трибуналу у 1604 та 1606 роках. Другий варіант назви села – Wołokowce (Волоковці) зафіксовано в актах
коронного трибуналу за 1612 рік. І, як зазначає автор, в усіх випадках село названо
та було засновано біля м.Дзюнькова Вінницької області.
Слобода
Козловская, которую заложил в 1627 году некто Козловский -дидыч Дзюнькова.
За нових дідичів
Дзюнькова – шельвовських, страдомських, вольських, кухарських і
козловських, навколо його кордонів була
пустка – не обжита місцевість. У 1627 році, як видно зі Словника, один з
дідичів дехто Козловський неподалік Дзюнькова, в перервах між наїздами
татарськими, заложив слободу, яка отримала назву «Козловська», про що є
відповідний акт. Слободу було презентовано славному лицарю Стефанові
Хмелівському - воєводі віленському (1714+ до 19.12.1723), який край цей від частих нападів татар
захищав.
Оскільки про це
поселення не згадується в жодному офіційному документі, окрім Словника
Географічного королівства польського, цілком ймовірно, що слободу було
зруйновано татарами близько середини XVII ст. (Авт.).
В первой половине XVII ст.
Дзюньковщизной владеет князь Юрий Збаражский, каштелян
Краковский, который в 1631 году помирает и, большие латифундии добра переходит
во владение к князям Вишневецким.
Слобода «До
вику», которая упоминается в 1664 году в списке населенных пунктов Брацлавского
уезда, которые платили в казну подымное.
В архіві Юго-Западной России
зустрічаємо перелік поселень, що існували на середину XVII ст.
Брацлавського повіту, які платили податотк Речі Посполитій у 1664 році. Зокрема
згадуються поселення під назвою
«Dowiku» (Довіку), з якого платили в казну лише з одного диму. А перелік
населених пунктів: м.Борщагівка, Скибинці,
Кур’янці, Голохвастов (суч. Новофастов),
Бубенек (очевидно Бабинці) та містечко
Дзюньків дають всі підстави стверджувати, що це поселення є прототипом
майбутнього села «Doloteckie» (Долотецьке).
Джерело: Архів Юго-Западной
России, ч. 7 том2. Киев, 1890, ст. 543-544).
Це поселення очевидно стояло пустим до першої половини XVIII ст.
В 1717 году князь Константин Вишневецкий платил
...ЕщёСлобода «До
вику», которая упоминается в 1664 году в списке населенных пунктов Брацлавского
уезда, которые платили в казну подымное.
В архіві Юго-Западной России
зустрічаємо перелік поселень, що існували на середину XVII ст.
Брацлавського повіту, які платили податотк Речі Посполитій у 1664 році. Зокрема
згадуються поселення під назвою
«Dowiku» (Довіку), з якого платили в казну лише з одного диму. А перелік
населених пунктів: м.Борщагівка, Скибинці,
Кур’янці, Голохвастов (суч. Новофастов),
Бубенек (очевидно Бабинці) та містечко
Дзюньків дають всі підстави стверджувати, що це поселення є прототипом
майбутнього села «Doloteckie» (Долотецьке).
Джерело: Архів Юго-Западной
России, ч. 7 том2. Киев, 1890, ст. 543-544).
Це поселення очевидно стояло пустим до першої половини XVIII ст.
В 1717 году князь Константин Вишневецкий платил с
Дзюнькова в казну Речи Посполитой всего
лишь за 15 дымов.
В 1718 году некто Козловский предпринял к Дзюнькову
навет Интромиссии.
Некто Максим Грабский в том же году держал в Дзюнькове
7 дымов.
В 1722 году Брацлавский хорунжий Михаил Калетинский захватил хутор «Наказное», который был расположен на Дзюньковских землях.
Стража князя Вишневецкого разрушила ихние халупы, а подданных разогнала.
В 1750 году впервые упоминается Дзюньковский ключ в состав которого входили: м. Дзюньков, села Наказное, Юнашки, две фольварки, а также два урочища: Сжарайовка (прозванная
Збаражовка) и Раскопанная
Дамба. Среди них чась земель свободные, часть захваченные силой и часть, что принадлежат к Дзюньковскому ключу.
В 1763 году Дзюньковское имение значительно расширилось и
по приросту населения получило статус
местечка.
В 1772 году в состав Дюньковского
ключа входили м.Дзюньков с селами: Наказным,
Долотецким, Обозовкой и Юнашками. Принадлежал ключ графам Пржежджицким.
В 1786 году
...ЕщёВ 1722 году Брацлавский хорунжий Михаил Калетинский захватил хутор «Наказное», который был расположен на Дзюньковских землях.
Стража князя Вишневецкого разрушила ихние халупы, а подданных разогнала.
В 1750 году впервые упоминается Дзюньковский ключ в состав которого входили: м. Дзюньков, села Наказное, Юнашки, две фольварки, а также два урочища: Сжарайовка (прозванная
Збаражовка) и Раскопанная
Дамба. Среди них чась земель свободные, часть захваченные силой и часть, что принадлежат к Дзюньковскому ключу.
В 1763 году Дзюньковское имение значительно расширилось и
по приросту населения получило статус
местечка.
В 1772 году в состав Дюньковского
ключа входили м.Дзюньков с селами: Наказным,
Долотецким, Обозовкой и Юнашками. Принадлежал ключ графам Пржежджицким.
В 1786 году держал Дзюньков Денис Комар.
В 1800 году Дзюньковский ключ приобрел граф Адам Станиславович Ржевусский. После его смерти (1825)
в 1829 году ключ переходит к его
сыну Ернесту графу Ржевусскому.
В 1859 году от
Ернеста ключ переходит во владение к его старшему брату Адаму Адамовичу
Ржевусскому – генерал-лейтенанту Австрийско-Российской армии.
По викупному договору 1863 року селянська громада містечка Погребищ придбала
у власність 2107 дес. землі за 103,582 руб.: м. Джуньків (1986 дес.) за 96,235
руб, с. Наказне (722 дес.) за 34,244
руб, с. Розкопане (951 дес.) за 45,244 руб, с. Прицівка (586 дес.) за 28, 581
руб.
Ключ находился в руках графов Ржевусских 88 лет (1800-1888 гг.) до 17 апреля 1888 года (день
смерти последнего дидыча Погребищенского ключа графа Адама Адамовича Ржевусского-
генерал-лейтенанта Австрийско-Российской армии).
Великі земельні володіння
графа успадкували два його сини – графи
Адам Адамович та Леонс Адамович Ржевуцькі. Садиба
у с. Верховня, власницьке село Капустинці, чотири селища: Злодіївка, Княжа, Кур’янчик і Чипіжинці
Бабинецької волості Сквирського повіту перейшли до його сина - Адама Адамовича
Ржевуцького (1847 – 1932), народженого від першого шлюбу з Олександрою
Ржевуцькою (Жеребцовою, Лопухіною).
Графу Леонсу
Адамовичу Ржевуцькому переходить у спадок: містечко Погребище, один виселок і шість хуторів, що належать до
Погребиської волості Бердичівського повіту, а також м. Борщагівка, с. Мормуліївка та хутір Кур’янчик Бабинецької
волості Сквирського повіту.
Дзюньківський
...Ещёключ (всього 26 населених пунктів) також був поділений між трьома власниками, -
сином графа Адама Адамовича Ржевуцького
- графом Леонсом Адамовичем Ржевуцькиим (1871 – 1926), народженим від третього шлюбу з графинею Ядвигою Федорівною Ячевською, та подру
Великі земельні володіння
графа успадкували два його сини – графи
Адам Адамович та Леонс Адамович Ржевуцькі. Садиба
у с. Верховня, власницьке село Капустинці, чотири селища: Злодіївка, Княжа, Кур’янчик і Чипіжинці
Бабинецької волості Сквирського повіту перейшли до його сина - Адама Адамовича
Ржевуцького (1847 – 1932), народженого від першого шлюбу з Олександрою
Ржевуцькою (Жеребцовою, Лопухіною).
Графу Леонсу
Адамовичу Ржевуцькому переходить у спадок: містечко Погребище, один виселок і шість хуторів, що належать до
Погребиської волості Бердичівського повіту, а також м. Борщагівка, с. Мормуліївка та хутір Кур’янчик Бабинецької
волості Сквирського повіту.
Дзюньківський
ключ (всього 26 населених пунктів) також був поділений між трьома власниками, -
сином графа Адама Адамовича Ржевуцького
- графом Леонсом Адамовичем Ржевуцькиим (1871 – 1926), народженим від третього шлюбу з графинею Ядвигою Федорівною Ячевською, та подружжям Ігнат’євих
– Миколою Павловичем і Катериною Леонідівною.
Містечко Дзюньків з колишніми власницькими селами
Наказне, Розкопане: вісім хуторів та одне урочище, що належали до
Дзюньківської волості Бердичівського повіту, а також власницькі села Кур’янці та Скибинці, що належали до
Бабинецької волості Сквирського повіту, придбала графиня Катерина Леонідівна
Ігнат’єва.
Власницькі села Адамівку (Прицевка), Круподеринці
та Попівці, два хутори та два урочища, що належали до
Погребиської волості Бердичівського повіту, придбав граф Микола Павлович Ігнат’єв.
Колишні власницькі села: Долотецьке з
хуторами «Березина», «Дубина» та дві залізнодорожні будки придбав у
власність поміщик дворянин Цезарій Цезарійович Подгорський, хутір «Церковний»
належить церковній притчі, ферму «Вовчий
Яр», ака знаходилася на триторії села, придбав дворянин Микола Олександрович Шубович.
Селище Обозівку придбав
...Ещёдворянин Микола Олександрович Шубович. Ліс, щ
Містечко Дзюньків з колишніми власницькими селами
Наказне, Розкопане: вісім хуторів та одне урочище, що належали до
Дзюньківської волості Бердичівського повіту, а також власницькі села Кур’янці та Скибинці, що належали до
Бабинецької волості Сквирського повіту, придбала графиня Катерина Леонідівна
Ігнат’єва.
Власницькі села Адамівку (Прицевка), Круподеринці
та Попівці, два хутори та два урочища, що належали до
Погребиської волості Бердичівського повіту, придбав граф Микола Павлович Ігнат’єв.
Колишні власницькі села: Долотецьке з
хуторами «Березина», «Дубина» та дві залізнодорожні будки придбав у
власність поміщик дворянин Цезарій Цезарійович Подгорський, хутір «Церковний»
належить церковній притчі, ферму «Вовчий
Яр», ака знаходилася на триторії села, придбав дворянин Микола Олександрович Шубович.
Селище Обозівку придбав
дворянин Микола Олександрович Шубович. Ліс, що належав селищу, продано Гершку
Чижику, а урочище придбала дворянка
Марія Федосіївна Лісовська.
Село Юнашки з хутором «Березина» відійшло у власність
дворянина Олександра Євтихійовча
Сувчинського.
Село Саражинці з двома хуторами - «Лісок» та «Заржицького ліс»
придбав Фадей Йосипович Гейбович.
Село Павлівку з хуторами «Бажарня», «Зозулинці, «Запуст», ліс
великий «Подерте», ферму «Герцик» придбав поміщик Йосип Діонісійович
Тлуховський, а хутор «Церковний» знаходився у власності церковного притчу.
Зазначені володіння
перебували у їх власників до початку
революційних подій 1917 року.