ГЕНЕАЛОГІЧНЕ ДЕРЕВО
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СКЛАДАННЯ РОДОВОДУ
Процес складання родоводу можна умовно поділити на кілька етапів.
Перший: збір інформації для складання сімейної «легенди» та складання низхідних та висхідних генеалогічних схем. Для цього необхідно, в першу чергу, побесідувати з родичами, особливо старшого покоління, яких треба розпитати про них самих і зокрема про все, що зберегла їхня пам’ять. Літні люди краще пам’ятають те, що відбувалося в їхні молоді роки, ніж події останніх часів. Бесіду треба ретельно продумати. Краще завчасно приготувати питання, за допомогою яких можна легко вести розмову та не відхилятися від теми. Для цього можна скористатися пунктами картки. Краще записувати розповіді на магнітофон (диктофон), аби зекономіти час, а потім занотувати відповіді на папір, або занести до комп’ютера. Крім того, сам запис стане часткою сімейного архіву, збереже для нащадків живий голос представника старшого покоління.
Саме з розповідей і спогадів можна дізнатися про цікаві факти з життя конкретної особи, мотиви та час переїздів, зміни роботи, дійсне ставлення до релігії, відомості про матеріальні статки, фізичний стан, зовнішність, звички, сімейні перекази та легенди тощо.
Через те, що ці відомості будуть розміщені тільки у родовідному розпису, їх треба починати збирати одночасно зі складанням генеалогічних схем.
Другий етап: ретельне вивчення сімейного архіву. У шафах і тумбочках міських квартир, у скринях та шухлядках на горищах сільських будинків обов’язково знайдуться якісь старі сімейні папери – документи, листи, щоденники, фотографії тощо. Всі вони за умови уважного вивчення дадуть первинну інформацію про те, хто були і як жили найближчі предки.
Рекомендації щодо збереження архіву:
– зберігати сімейний архів треба дотримуючися кількох правил:
– зберігати документи у розгорнутому вигляді для запобігання ушкодження;
– великоформатні та цінні документи і фотографії розміщувати в окремих конвертах;
– зробити ксерокопії документів, особливо старих за часом;
– увесь матеріал треба сгрупувати за темами, авторами, адресатам і хронологією та зберігати у теках.
Які документи використовувати:
Шукайте інформацію спочатку в документах сімейного архіву, щоденниках, листах, записниках, альбомах з фотографіями, на зворотах фотографій, у вирізках газет, журналів тощо. Вивчення цих неофіційних документів дасть можливість по-іншому подивитися на батьків, бабусь і дідусів, відкриє світ їхніх почутів і стосунків, успіхів і невдач. Обов’язково треба звертати увагу на імена, дати, місця проживання, родинні зв’язки. Вони є ключовими моментами, важливими для родоводу сім’ї.
Використовуйте офіційні документи:
Свідоцтво про народження дасть знання про час та місце народження, імена і по батькові батьків, їхні прізвища.Свідоцтво про шлюб повідомить про час і місце укладення шлюбу, дівоче прізвище дружини, дати народження подружжя, що особливо має значення при відсутності свідоцтв про народження.
Свідоцтво про розірвання шлюбу розповість про дату розірвання шлюбу у ЗАГСі, а не через суд, місце його реєстрації, післяшлюбних прізвищ.
Свідоцтво про смерть повідомить про її час, місце та причини.
Паспорт крім деяких вже вказаних раніше відомостей надасть інформацію про місця проживання його власника, про дружину (чоловіка), дітей – їхні імена, дати народження. До того ж, паспорт має одну чи декілька фотографій власника, може фіксувати й інші відомості, наприклад, про групу крові, обмін грошей.
Трудова книжка розповість про місця роботи та посади власника, його освіту, нагороди чи догани.
Дані про фах, освіту, звання, нагороди предків можуть міститися у свідоцтвах, атестатах, посвідченнях, грамотах, дипломах, орденських книжках. Для чоловіків та частини жінок універсальним документом є війський квиток, який містить багато важливої інформації, навіть із зазначенням зросту, ваги, розміру голови та взуття.
Перерахованих документів сімейного архіву буде достатньо для складання таблиці до 4–5 коліна.
Третій етап: вивчення та аналіз друкованих джерел інформації, які можна знайти у бібліотеках. У кожному обласному місті працює універсальна (наукова) бібліотека, яка має багаті фонди книжок і газет, окрім цього, існують бібліотеки в університетах та інших вищих навчальних закладах та історико-краєзнавчих музеях. У бібліотеці допомогу нададуть бібліографи – фахівці з пошуку інформації за певною темою. Вони порадять, з якими старовинними та сучасними енциклопедіями та іншими довідковими виданнями, краєзнавчою літератуою, географічними картами, пресою треба познайомитися. Можливо, у фондах знайдуться спеціальні генеалогічні довідники. В останні часи почали публікуватися звіти генеалогічних товариств, гуртків та об’єднань, в яких з’являються родоводи купців, міщан, селян, ремісників, робітників, тобто представників непривілейованих у минулому станів і груп суспільства. Як правило, такі видання у вигляді невеличких книг та брошур, статей у місцевій пресі, потрапляють до обласних бібліотек.
Книги будь-якої особи про своїх предків – це не лише багатюща фактична інформація, а й приклад для наслідування, так би мовити, методичний посібник для тих, хто тільки починає робити перші кроки у генеалогічних дослідженнях. Необхідно обов’язково звертати увагу на те, якими джерелами інформації користувався автор книги, можливо, що саме вони стануться у нагоді й Вам. Дуже корисними будуть методичні поради, які друкуються на сторінках сучасних генеалогічних журналів , матеріали чотирьох міжобласних генеалогічних конференцій «Український родовід» (Львів).У 70-х роках ХХ ст. були видані фундаментальні книги з історії міст і сіл усіх областей України.
Незважаючи на очевидну політико-ідеологічну тенденційність цього видання, воно містить безцінну інформацію з історії населених пунктів України, згадування величезної кількості людей і, найважливіше, посилання на архіви та інші використані джерела. Ці книги допоможуть зрозуміти історичні обставини, які реально існували у певному історичному просторі, саме там, де жили представники того чи іншого роду.
Сучасні інтернет-технології також значно розширюють коло джерел, роблять доступними фонди не тільки бібліотек, а й архівів, при чому, як вітчизняних, так і закордонних.
Величезний за обсягом матеріал, який у змозі задовільнити будь-які запити користувача, пропонує сайт Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського у Києві. Добре представлений науково-довідковий апарат у вигляді електронного каталогу з численними посиланнями та переліком утворенних баз данних. Сайт також має посилання і на внутрішні структури бібліотеки, наприклад: Інститут рукопису, Інститут архівознавства, Інститут біографічних досліджень, Центр комп’ютерних технологій та інші, хоча, на жаль, ці сторінки мають лише описувальний характер.
Четвертий етап: підтвердження сімейної «легенди» документами.
Важливість цього етапу надзвичайна, бо, як правило, у сімейному архіві зберігаються документи 2–3 поколінь и тому треба звертатися за інформацією до архівів, як центральних, так і місцевих. Причому, доведеться вести пошуки особисто або розсилати запити стосовно будь-яких представників роду.
Самостійна робота в архіві потребує певних знань і навичок, які поступово набуватимуться. Більшість архівів мають путівники по своїх фондах, з якими можна ознайомитися або у бібліотеках, або у самому архіві.
У багатьох архівах є також іменні та систематичні каталоги, які розкривають зміст документів, що там зберігаються, та допомагають знайти необхідну архівну справу.
Треба пам’ятати, що дозвіл працювати в архіві можна отримати лише після звернення із клопотанням від якоїсь установи або від себе особисто. Однак, частіше доводиться звертатися до архівів з письмовими запитами, які також треба вміти правильно скласти.
Про адреси архівів можна довідатися через телефонні довідники чи довідкове бюро, пошукати у путівнику потрібного міста, або звернутися до сайту данного архіву.
Формулюючи питання, необхідно якомога докладніше повідомити те, що знаєте самі, обов’язково зазначивши джерело інформації, наприклад: за сімейними переказами (легендою) або за данними такої-то книги, чи за збереженими у родині документами тощо.
Треба пам’ятати, що довідки з архівів коштують певної суми, інколи значної, оскільки співробітники архіву мають провести за запитом дослідницьку роботу.
На жаль, через брак фінансування архівної галузі України, більшість архівів не має можливості використовувати потенціал Інтернет для презентації своєї інформаційної продукції.
Це гальмує створення тематичних повнотекстових баз данних у вигляді електронного архіву, який спрямований задовольняти запити користувачів.
Український інформаційний простір представлений кількома архівними сайтами, які можуть бути використані у генеалогічних пошуках.
Це, перш за все, офіційний сайт Державного комітету архівів України. Інформаційний потенціал дозволяє користувачам ознайомитися з повною електронною версією часописів «Архіви України» та «Вісник Держкомархіву». Однак, на жаль, бази данних окремих центральних, обласних та галузевих архівів представлені на сайті лише у вигляді переліку.
Практичне заняття № 1.
Створення сімейної «легенди»
Опитайте своїх близьких родичів і напишіть «легенду» своєї сім’ї, використовуючи отриману інформацію та сімейний архів (документи, фотографії, нагороди тощо).
Практичне заняття № 2.
Складання змішаної висхідної схеми
Складіть змішану висхідну схему по батьківській або материнській лінії. Методи збору інформації – попередні: сімейний архів та бесіди з родичами.
Церковні книги
На сучасному етапі розвитку інформаційних технологій та ресурсів генеалогічні дослідження набули надзвичайної актуальності. Необхідність їх дослідження зумовлена посиленням значення в сучасному інформаційному суспільстві про історію свого краю та дослідження геологічного коріння та родоводу.
Впродовж останніх століть інформацію про народження, одруження та смерть людини в першу чергу записували у церковні книги (ще їх називають метричні книги, звідки і пішло слово метрика).
Що ж вони собою являють, ці таємні книги?
По-перше, вони великих розмірів, іноді одна книга важить близько восьми кілограмів.
Окремі з них збереглись у доброму стані: шкіряна обкладинка та прекрасні записи чорнилом, збереглися навіть записи гусячим пером.
По-друге, такі книги оберігалися в минулому тисячолітті спеціальним церковним законом, і доступу до них ніхто не мав, окрім писаря та свяще-ника. Писарів здебільшого обирали на конкурсній основі. Основні вимоги – грамотність та гарна каліграфія. Церковні книги іноді можуть нам багато розповісти про наших пращурів.
На жаль, з плином часу та через різні обставини, за яких зберігалися книги, вони набули доволі непоказного вигляду: над ними «попрацювали» і вогонь, і вода. Окремо варто сказати про чорнила, якими робили записи у церковних книгах. Наприклад, за австрійської доби вони були дуже високої якості, їх привозили із Відня, такі записи добре збереглися, іноді навіть здається, що запис зроблений щойно. А записи зроблені кульковими ручками часто зовсім зникають, не витримавши випробування часом. Трапляється, що розгортаєш архівну справу, а аркуші в ній чисті; особливо паста боїться сонячних променів.
В обласному архіві зберігаються церковні книги, починаючи із XVIIІ ст. Коли береш таку книгу до рук, складається враження, що повертаєшся у ті да¬лекі часи. Розгортаєш сторінку наступною року і читаєш про народження у когось первістка. Тут і людські трагедії — записи про смерть. Церковна книга — це своєрідна історія в історії, яка немов оживає на твоїх очах.
У давні часи національність не фіксувалася. Домінувало віросповідання родини, зазначалося, до якої релігії чи конфесії належали батьки, до такої записували й щойно народжене дитя. Іноді можна бачити такі записи, як «син графа» чи «дочка барона» — саме ці люди були, як кажуть, з вищого суспільного прошарку.
У минулому тисячолітті переважали такі конфесії: православна, греко-католицька, римо-католицька, іудейська
У різних конфесій такі записи велися різними мовами: старослов’янською, німецькою, румунською, польською, єврейською, російською, українською, але переважали старослов’янська, російська та українська. Інколи для записів про народження, шлюб та смерть відводились окремі книги.
Наприклад, у православних церковних книгах велися такі записи: на титульному листі записувалася назва села (міста), дата початку реєстрації записів про народження, шлюб, смерть і кінцева дата таких записів.
Про народження подавали таку інформацію: рік, число й місяць народження, дата хрещення, номер будинку, де народилися дівчинка чи хлопчик (тут варто додати, що, наприклад за австрійської доби всі будинки мали свої номери навіть у сільській місцевості); далі ім’я дитини (її називали на честь дідуся чи бабусі, або зверталися до церковного календаря, і називали новонародженого на честь святого, якому приурочений цей день; ім’я та прізвище батьків народженого, ім’я та прізвище хрещених батьків та кумів, прізвище священика, який охрестив немовля.
Якщо дитина була незаконнонародженою, це також зазначалося в окремій графі.
Про одруження записували наступне: дата одруження, ім’я та прізвище тих, хто вступає у шлюб, номер будинку, звідки походять молоді (якщо одне з молодят з іншого села — про це обов’язково вказувалося), прізвище вінчальних батьків та свідків, прізвище священика, який вінчав чи завершив таїнство.
Про смерть подавалися такі відомості: рік, число, місяць смерті, ім’я при похрещенні та постійне місце проживання, віросповідання та соціальний стан, звання, причина смерті (хвороба), назва хвороби (переважно у цій графі записано «сухоти»), прізвище та підпис священика, який здійснив обряд поховання.
Колись у різних селах церковні книги велися різними мовами та були різних форм. Коли береш до рук таку церковну книгу, складається враження, що ти повертаєшся в інший вимір часу і перед тобою сотні й сотні людських історій, сповнених радості та горя, історії наших буковинців.
Отже ми з вами можемо дізнатись, а хто були мої пращури можливо вони мали високий титул чи високий чин, звідки походить наше фамільне коріння.
З появою комп’ютерів будувати дерева стало зручніше – значно простіше вносити до них зміни, доповнення. Можна виконувати цю роботу за допомогою різних програм – текстових і графічних редакторів. Але найкраще використовувати спеціальні програми, яких існує чимало, хоча більшість з них закордонного походження та іншомовні.
Комментарии 1