Моя мрія – це Перемога.
Наша Перемога у війні !
Я вірую і вірю:
день прийде,
осяяний знаменнями звитяги,
благословенний силою відваги;
він неминучий –
той грядущий день.
Його початок
сповістять вгорі
дзвінкі хорали
й сурми переможні,
позначать ночі, темні і тривожні,
блакитним сяйвом
жовтої зорі.
Я вірую.
Це буде та зоря,
яку віки чекає
Шлях Чумацький:
вона згубилась у степах козацьких
чи заблукала у чужих морях.
ЇЇ буття
зіяло в небесах,
пробитих, наче кулею, навиліт,
і тільки місяць –
з Авелем на вилах –
шукав її в загублених часах.
Вона в путі,
ця втрачена зоря,
скривавлена в боях, з горнил пожежі –
вона долає полум’яні межі,
її сліди, мов літери, горять.
В скрижалях неба
з’явлена – як
Пломеніють червоні маки,
Пелюстки їх горять, наче ватра.
Не вертають сини до хати,
І даремно чекає мати…
Виглядає з доріг далеких,
Її очі, мов сум, посивілий,
Знов до двору вертають лелеки,
А за ними – чекання змарніле.
На дорогу виходить широку
І за обрій вдивляється довго.
І видзвонює небо високе!!!
Від ридання її німого.
…А сини десь лежать під хрестами
На кривавому смертному ложі.
І летять з-під небес журавлями,
І матусині сни тривожать…
Озиваються сміхом дитячим,
Плачуть росами луків квітучих,
Наливаються соком гарячим
Стиглих вишень і яблук пахучих .
…А весна розквітає навколо!
Її кроки натхненні, ритмічні.
Не вмирають герої ніколи!!!
Їм безсмертя судилося вічне!
А. Перехрест.