Якось монах Епіфаній, що жив на Сицилії, відкрив у собі Божий дар: він умів малювати чудові ікони.
У нього зродилося бажання створити таку, яка би стала шедевром: понад усе він прагнув зобразити лик Христа.
Але де знайти відповідну модель, що здатна була б виразити водночас страждання і радість, смерть і воскресіння, божественність і людськість?
Епіфаній не міг знайти спокою. Він рушив у подорож, зміряв цілу Європу, вдивляючись у кожне обличчя.
На жаль, не було серед них такого, яке могло б представляти лик Христа.
Одного вечора він заснув, повторюючи слова псалма: «За Твоїм лицем шукаю, Господи. Не укривай переді мною Твого лиця».
Епіфанію наснився сон. Ангел підводив його до людей, що траплялися йому на шляху, і вказував на якусь рису, що робила те обличчя подібним до Христового: радість молодої жінки, невинність дитини, силу селянина, страждання недужого, страх приреченого, доброту матері, переляк сироти, суворість судді, веселість штукаря, милосердя сповідника, забинтоване лице прокаженого. Епіфаній повернувся до монастиря і взявся до праці.
За рік ікона Христа була готова. Епіфаній показав її настоятелю і братам. Усі страшенно здивувалися й умить опустилися на коліна. Лик Христа був просто чудовий, він зворушував і ставив питання.
Даремно допитувалися в Епіфанія, хто послужив моделлю...
Не шукай Христа в образі однієї людини. Відблисків Христового лику шукай у кожному.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 3
https://m.facebook.com/groups/862889810543489?ref=bookmarks,,ЛИШ ВІРА ДАЄ НАМ СИЛИ В ТЯЖКІ ДНІ.''
Українська народна казка Поділля.
Коли Ісус Христос ходив по землі, то не всі люди вірили, що Він Син Божий і здатен творити чудеса. Взнали одні, що Він Пророк і захотіли його перевірити. Одна жінка вилізла на дерево, а друга залізла під корито. Прийшов Ісус, а жінка з дерева:
— Ку-ку!
Його питають:
— Хто це кує?
А він каже:
— Буде вона весь вік тепер так кувати.
Тоді питають:
— А хто це під коритом?
Жінка звідти:
— Хрю-хрю!
— Свиня, — відказав Христос і пішов.
Усі сміялися. Тоді дивляться, а та жінка на дереві перевернулась на зозулю. Підняли корито — а там свиня лежить.
/я вірю.../