Черкаський художній музей

ЯКБИ НЕ ВІЙНА Черкаський обласний художній музей спільно з ГО «Об’єднання бійців - реформаторів» 27 травня презентували волонтерський фотопроект «Якби не Війна». Проект об’єднує вісім різних серій: «Кохання і війна», «Героїчні мами», «Жінки на війні», «Війна – це тимчасово. Професії», «Я - є», «Загиблі герої», «Незламні. Нескорені. Невідомі», «Легіонери». «Якби не Війна» – це історії, пам’ять, мрії та плани 122-х Героїв сучасної України. Це не просто обличчя, це не просто люди, це ті, хто не дає нашим очам бачити страхіття війни. Вони – ті, хто не дозволить нам пережити те, що пережили вони. Проект створили декілька дівчат-волонтерів Київського Центрального Військового госпіталя Юлія Волкова, Тетяна Грубенюк, Олена Бєлячкова, Марина Соколова, Євгенія Барилко, Олена Мерко. В грудні 2015-го вони вирішили, що просто допомагати захисникам на фронті та в госпіталі для них замало. Вони задумали здійснити проект, подібний до проекту американського фотографа Devin Mitchell – The Veteran Vision Project, щоб історії сотень українських бійців, яких знають вони, почула вся Україна і навіть весь світ. На початку грудня 2016 року все це переросло в масштабну фотовиставку та, власне, книгу «Якби не війна», в основу якої лягли неймовірні історії життя, героїзму, відданості, любові і жертовності справжніх героїв сучасної України. Саме розуміння ціни нашого з вами миру і підштовхнуло авторів до створення цього проекту. Війна, що прийшла навесні 2014-го в Україну змінила життя багатьох, вона показала, наскільки багато людей надзвичайно гаряче люблять свою країну. Ця війна позбавила сну сотні тисяч українців – воїнів, які зі зброєю в руках стали на захист кордонів Батьківщини, їхніх рідних, які щохвилини молилися, щоб вони повернулися живими, і просто небайдужих людей, які зрозуміли, що лише об’єднавши зусилля, ми зможемо протистояти російській агресії. В очах героїв проекту назавжди залишиться відбиток війни – тієї, що навчила їх виживати, бути чесними і справедливими, подавати руку допомоги та ділитися останнім, боронити свою землю до останньої краплі крові, радіти дитячому малюнку та плетеним шкарпеткам від старенької бабусі. Вони вміють цінувати те, що для нас здається дріб’язковим і буденним. Вони ніколи не забудуть, кого мають шанувати і кому мають дякувати, натомість ми це забуваємо.