Посміхнись, моя мамо,
Прийде знову весна,
І розтануть тумани,
Ти, як зірка, ясна,
Ніжна, наче берізка,
Як тополя, сумна,
Відпочинь, моя люба,
Ти у мене одна...

Твої руки ласкаві,
Як натомлені крила,
Ніжно-ніжно цілую,
Моя горлице сива.
Ти мені дарувала
Все життя, цілий світ,
Моє сонечко миле,
Відпочинь, відпочинь...

Твої очі привітні
Від біди бережуть,
А слова заповітні
В моїм серці живуть.
Не захмарять світанки
Сивиною років,
За недоспані ранки
Я вклоняюсь тобі..

30.01.2011

У НАЙВАЖЧІ ХВИЛИНИ

\в память мо1й мам1, яка в1д1йшла у в1чн1сть\

"Я в чужині дивлюся на небо"

Я в чужині дивлюся на небо
Десь високо летять журавлі
Може буть якраз вони сядуть
У моєму далекім селі.

Журавлі - мої друзі хороші
Якщо будете в ріднім краю
То не в службу, а в дружбу попрошу
Розшукайте ви матір мою.

Як знайдете ви мою маму
Як знайдете ті очі сумні
Передайте привіт ви від мене
Журавлиною мовою їй.

КАК ПАХНУТ ТВОИ РУКИ,МАМА

УТКНУСЬ ЛИЦОМ И ПРОПАДУ.

ОТ ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ Я УСТАЛА...

И ГНУСЬ ТРАВИНКОЙ НА ВЕТРУ.

ДАЙ ОЩУТИТЬ ТЕПЛО ЛАДОНЕЙ

МЕНЯ МОРОЗИТ ОТ ПОТЕРЬ

Я ТАК ИЗМОТАНА ПОГОНЕЙ

ЗА СВЕТЛЫМ БУДУЩИМ ДЕТЕЙ.

ДАЙ МНЕ ЗАБЫТЬСЯ НА МГНОВЕНЬЕ...

МЕНЯ ТЫ ЗНАЕШЬ ЛУЧШЕ ВСЕХ.

ТАМ,В МОЕЙ ЖИЗНИ КАК НА СЦЕНЕ

ИМЕЕТ ЦЕНУ ЛИШЬ УСПЕХ.

Я ОТДОХНУ НЕМНОГО,МАМА

И...СНОВА В ПУТЬ,И..СНОВА В БОЙ

Я В ЭТОМ МИРЕ НЕ ПРОПАЛА

В житті у нас
Є дві людини
Нема й не буде
Їм заміни.
Бо це вони…
Це мама й тато.
Така в них доля -
Нас чекати…
На кожну звісточку
І слово,
Вони -
Це втілення любові.
Вони нас приймуть
І зігріють…
Їм тяжко.
Та в очах – надія.
На те, що ми
Щасливі будем.
І найріднішим в світі людям
Дамо ми радості хоч трохи.
За їх тяжкі батьківські роки…

Тож пам’ятайте,
Що десь там
Матуся молиться,
Щоб Вам
В житті не так як їй жилося.
Хоч вкрила сивина волосся
І в тата сили теж не ті,
Батьки не вічні…
Тож в житті,
Рідненьких їх не забувайте
Пишіть, дзвоніть і приїжайте…

Портрет

Знову снилася матуся,
І вродлива й молода,
На портрет її дивлюся -
Час біжить ніби вода.

Все кудись спішили, бігли,
Наближали майбуття,
Тепле слово і не встигли
Їй сказати за життя.

Час утік не наздогнати,
Б"ється думка в голові,
Тепер пізно дарувати
Їй ромашки польові.

А хотілося десь діти
Зморшок тінь біля очей,
І тягар навпіл ділити
Від недоспаних ночей.

Добрі руки цілувати,
Просто сісти біля ніг
І любов"ю позмивати
Пил з натруджених доріг.

Дивиться з портрета мати,
Ніби проситься сюди,
Ніби хоче обійняти,
Захистити від біди.

Та нічого не змінити,
Час утік без вороття,
Лише пам"ять буде жити
Поки є в душі життя.

Моїй матері
Виглядай мене, мамо, із далеких доріг.
Знай, що пізно чи рано я вернусь на поріг.
Обійму міцно-міцно горем згорблений стан,
Задивлюсь в твої очі, розцілую вуста.
Жаль, що зцілить не зможу
Ран глибоких душі.
Про одне тебе прошу – ти себе бережи.
Виглядай мене, мамо, болем серце не край.
Я на крилах нестимусь у наш сонячний рай.
Через хащі і морок, перешкоди й біду –
Все здолаю, все зможу, а до тебе прийду.
Чебрецеве повітря, споришеві стежки,
Я до вас першим вітром прилечу навпрошки.
Чую пісню дитинства з дорогого села,
Звідкіля мене доля у світи повела.
В снах вже маряться квіти у дворі під вікном,
Добротою повиті й материнським теплом.
Оживе біла хата, скресне піснею гай,
Тільки б ти не хворіла…  Вже лечу – зустрічай.