"Життя такі романи складає........."

"Життя такі романи складає........."
В ШЕВЧЕНКА БУЛИ ДУМИ, У МЕНЕ ДУМКИ Читала я Шевченка: "Думи мої, думи..." У рекрутах писав і в засланні. Він про братів писав, сестер, родину, Та не веселі думи в нього, а сумні. І як багато часу промайнуло. Скільки води у море утекло. Міста стали величні і красиві. Сучасне вже, а не шевченківське село. Прогрес сягнув, ой, як далеко. У космосі людина, як своя. Вже сотню років в'є гніздо лелека, Та не живемо ми, як рідна і одна сім'я. Століттями країну розривають. В кайдани закували б, та - катма
ПРЕОДОЛЕЛА... Грусть, опять та грусть, Как паутина, мою душу обнимает. Грусть, опять та грусть. Ни капли не жалеет,  а смотрит, как страдаю. Грусть, ну почему ты не уйдешь? Ну почему мое ты сердце рвешь? Ну почему мои глаза в слезах? Так больно, не могу сдержаться, ах. Грусть, ты как сестра моей тоски. На плечи сели, не спросив, могу ли я нести. А ноша тяжела, спина согнулась. Я, будто долго сплю и не проснулась. А грусть с тоской, ехидно улыбаясь, Мне делают больнее, наслаждаясь. Да только вы,
ОНА НЕ ЗНАЛА Не видя глаз, улыбки, ничего, Она ждала его лишь одного. Ей так общения с ним не хватало, А если было, то очень мало. Но рок или судьба, что так случилось, Она не знала даже, что влюбилась. Как трепетно сердечко застучало. Как мало с ним была, как мало. Летели месяцы, меняясь в свою пОру. Ждать тяжело, как будто идешь вгОру. Все реже ее сердце трепетало. Однажды огонек ждать перестало. Всегда веселая, шутила звонко. Стихи с инета, шутки подбирала тонко. Друзья смеялись, в тон шутили
ЇХ ВОЛЮ І ДУХ НІХТО НЕ ЗЛАМАВ Дивлюсь "Хайтарму", а серце болить. Як можна народ так не любить? Що за гієна тварюк породила ? Бодай би скарала нечистая сила. Татар, як "худобу", в скотовоз заганяли. Прикладами били, а діти кричали. Сльозами дорослі й старі умивались, Падлюки над ними просто сміялить. Умови жахливі, смерть в дорозі косила. Затихло дитя, мати враз посивіла. Мчить товарняк в далеку Сибір. Народи - брати? Ти цьому не вір. Їх тисячі, сотні не вернуть назад. Задумав народ так понищити
НЕБО ВПАЛО Небо впало на землю і красою накрило. Може трошки втомилось і спочити хотіло. Ця блакитна краса якось враз полонила. Неповторно навкруг, як все дивно й красиво. Я би там в тій красі побувати хотіла. Небо впало, а я би торкнутись змогла. Так творити дива лиш природа зуміла. Має пензлик, уміння - чарівниця вона. Коли бачиш красу - серце хоче співати, Стати пташкою враз і летіти удаль. Так багато всього ще б хотілось пізнати - Не можливо. Від цього огортає печаль. Небо впало, спочило, зн
ТАК ПИШЕ ДУША На листочку краплинка - ти. На долоні сніжинка - ти. У віконечку сонечко - ти. Навіть в небі хмаринка - ти. Хвилька берег рівняє - ти. Вона змиє чужі сліди. Ми залишимо там свої. Так обійми твої міцні. Очі твої - глибінь озер. Хочу в них потонути тепер, Бо у серці моєму живеш. Ти заглянь і себе там знайдеш. Чую пісню - там знову ти. Лиш для мене, чуєш, живи. Де не гляну - бачу тебе. Де б не був ти, почуй мене. Я не можу, а ти прилети І у рай свій мене візьми. Так пишу, та ні, це н
ПОКИ МИ НЕ БУДЕМО ЄДИНІ Від суми і від тюрми зарікалися пани. Але, щоб бабло сховати, треба депутатом стати. А ще краще президентом - "насолити" опонентам. Рвуть чуприни що є сили, Один трон, а їх багато. Що країна у біді - кандидатам наплювати. Мали п'ять ми президентів. Мали сотні опонентів. Кожен частку свою "вклав" і державу обікрав. А ми наче напилися дурманУ. Ми забули, хто почав у нас війну. Ми забули, що кругом "рука" Кремля. Ми забули - рідна Ненька в нас одна. Який сором і ганьба, що
Show more
About group
Creativity, Ivano-Frankovsk, Ukraine
"Життя такі романи складає, що не раз над ними замислишся".(Анатолій Хорунжий "Три верби")