Предыдущая публикация
Плач Матері.
Ой мамочко рідна!
Як же мені жити?
Що нема й до кого
Голову схилити.
Нема чоловіка,
Стала пуста хата.
У кого ж я буду
Віка доживати?
Хто ж подасть водички?
Хто ж заплете коси?
Сиджу і сумую,
Та й капають сльози.
Було дуже тяжко
Цього віка жити,
Але ж кого маю
Я за це ганьбити.
Випала і справді
Мені тяжка доля
Що весь час турботів
Хватало доволі.
Були малі діти,
Було мало грошей,
За те вистачало
Бідності і вошей.
А зараз є всього,
Грошей вистачає ,
Та за те у хаті
Нікого немає .
Сяду в пустій хаті
Про життя згадаю…
Хіба є те щастя?
Ні , його немає !
1998г.
·
ДО СЕСТРИ
Чужіємо з тобою, сестро,
На різних берегах ріки.
Ти – вже на Волгу, я – на Десну,
Шлемо свої-чужі думки.
Усе у нас сьогодні різне –
Тобі ця мова вже чужа.
За нею відспівали тризну,
Бо відрізаєш без ножа.
Нас розділив так ваш месія,
Батьківську хату нам спалив.
А ти живеш у тій росії,
У мене – повінь, твій – розлив.
Все нас любило і єднало,
Без чого жити не могли.
Ми їли хліб, картоплю, сало –
Щасливими тоді були.
В одній гойдали нас колисці
І спали ми завжди удвох.
Раділи кожній добрій звістці,
Доки не вліз чортополох.
В родину рідну, в нашу хату,
Де ти зустріла чужака.
Ніхто у тім не винуватий –
В його руці твоя рука.
На все життя в чужій росії,
Де маєш любих двох синів.
А ми з
ДО СЕСТРИ
Чужіємо з тобою, сестро,
На різних берегах ріки.
Ти – вже на Волгу, я – на Десну,
Шлемо свої-чужі думки.
Усе у нас сьогодні різне –
Тобі ця мова вже чужа.
За нею відспівали тризну,
Бо відрізаєш без ножа.
Нас розділив так ваш месія,
Батьківську хату нам спалив.
А ти живеш у тій росії,
У мене – повінь, твій – розлив.
Все нас любило і єднало,
Без чого жити не могли.
Ми їли хліб, картоплю, сало –
Щасливими тоді були.
В одній гойдали нас колисці
І спали ми завжди удвох.
Раділи кожній добрій звістці,
Доки не вліз чортополох.
В родину рідну, в нашу хату,
Де ти зустріла чужака.
Ніхто у тім не винуватий –
В його руці твоя рука.
На все життя в чужій росії,
Де маєш любих двох синів.
А ми з
01:19
Пекучий біль і гіркий смуток війни чорним крилом торкнувся і нашого села. Загинув, наш односельчанин-Герой Пеньковський Петро Анатолійович у віці 36 років. Жити та радуватись життю, але він його віддав за наше майбутнє, за нашу волю. Народився Петя у Чорній Кам"янці, в багатодітній родині. Тут закінчив школу і провів все своє життя в рідному селі. Він був надзвичайно позитивною та доброзичливою людиною, завжди готовою підтримати інших, душею компанії, мав багато друзів. Ми прощаємося з Героєм, чиє життя скоротилося на полі бою. Він завжди залишиться в наших серцях як відданий захисник і чудова людина, яка приносила радість та усмішки усім навколо.
Нехай Петро Анатолійович спочиває в м
Нехай Петро Анатолійович спочиває в м
загрузка
Показать ещёЛевая колонка
О группе
Приглашаю всех,кто имеет отношение к этому старинному селу, расположенному на реке Горный Тикич( и не безраз личен ) к приятному общению в этом проекте.С просьбой В.И.Костенко.
Скрыть информацию
- Администратор:
- г. Вуктыл (Коми Республика)
Фото из альбомов